Поговоримо про Мільтона, як про поета-класициста, і в той же час барочного митця, про взаємозв’язок та взаємопроникнення цих двох мистецьких тенденцій в єдиному корпусі твору. Протягом першого розділу було достатньо сказано стосовно основних принципів як класицизму, так, зокрема, і бароко. Тут же хотілося б зупинитися на найважливіших з них в контексті їхньої дотичності до сюжету, побудови і мотивів „Втраченого Раю”. Також вже зазначалося, що поема Мільтона є більшою мірою твором, приналежним до класицизму. Хотілося б дещо розшифрувати значення цієї дефініції, а також дещо пояснити чому перший розділ був присвячений більшою мірою рисам бароко. Безумовно, цей твір, за своєю побудовою і основами сюжету є класицистичний, але суть твору, так би мовити, його квінтесенція, витікає і є наскрізь проникнутою барочною поетикою, мотивами і тематикою, хоча часто вони досить глибоко сполучаються із класицизмом, що і буде продемонстровано нижче. Ми почнемо із суто класицистичних моментів твору, потім торкнемося тих елементів, які є спільними для обох течій в розрізі „Втраченого Раю”, і, нарешті, зостановимося над суто барочних елементах поеми.

Отже, класицизм.

Вже зазначалося, що одним із елементів класицизму є те, що цінність художнього твору значною мірою визначається ступенем його логічної послідовності та ясності, впорядкованістю його композиційного поділу, чіткістю у відборі життєвих явищ, які відображає твір.

Відомо, якого значення надавали класицисти композиційній побудові твору, логічним зв’язкам всередині нього. Цим рисам надавалося певне канонічне значення – досить згадати про „правило трьох єдностей”.

Композиційна побудова, так би мовити „схема”, в яку вписується схема сюжетна, „Втраченого Раю” є чіткою і послідовною. Поема поділена на дванадцять частин (так званих „книг”). Кожна частина супроводжується передмовою, що є написана в прозовій формі і містить у собі короткий зміст, свого роду „лібрето” пропонованої частини. Крім того, кожна „книга” представляє собою певний окремий внутрішньо логічно завершений епізод, з якого немов би витікає наступний, утворюючи таким чином сюжетну, хронологічну та логічну послідовність подій, що розгортаються в ході розвитку фабули поеми. В цілому (якщо досить коротко) перебіг подій представляється таким чином:

Сатана скинений з Небес у Пекло. Він пропонує своїм Ангелам збудувати пекельну столицю – Пандемоніум і обговорити існуючий стан речей, що і робиться.

Падші Ангели вирішують дізнатися про новостворений світ людей з метою його колонізації. На розвідку через Хаос вирішує відправитись сам Сатана. Донька Сатани – Гріх та її син – Смерть відкривають перед ним Ворота Пекла.

На Небесах Бог Отець передрікає падіння людини у гріх. Бог Син вирішує в такому разі принести себе в жертву за людство. Тим часом Сатана досягає Землі.

Сатана дізнається про людей, та про Господню заборону, дану їм – не їсти плодів з Дерева Пізнання. Архангел Гавриїл знаходить Сатану та виганяє його з Едемського Саду.

Єва бачить тривожні сновидіння. Бог посилає архангела Рафаїла, щоби попередити Адама про близькість ворога та відкрити людині його єство. Рафаїл розповідає Адамові як Сатана підбурив ангелів до війни на Небесах.

Рафаїл розповідає про війну між ангелами. В кінці кінців Бог Син скидає бунтівних ангелів до Пекла.

Рафаїл на прохання Адама розповідає про сотворіння світу. Описуються шість днів Творення.

Адам розповідає Рафаїлові про все, що він пам’ятає з моменту свого власного сотворіння: розмову з Богом, пізнання навколишнього світу, відчуття та усвідомлення власної самотності і, як наслідок сотворіння Єви.

Сатана, прийнявши образ Змія, знову проникає до Раю і спокушує Єву з’їсти плід з Дерева Пізнання. Єва куштує плід, приносить його Адаму і розповідає йому про все, що сталося з нею. Вражений Адам усвідомлює весь жах ситуації, що склалася, але через своє кохання до неї вирішує загинути з нею разом, і також куштує плід.

Вартові Ангели доповідаються Богові про гріхопадіння людської пари. Гріх і Смерть будують міст через Хаос і переселяються в світ людей. Бог пророкує своєму сину остаточну перемогу над ними через жертву, яку Він принесе свого часу. Адам і Єва усвідомлюють свою провину і знаходять потішення у Божественій обітниці про Спасителя.

Господь посилає Архангела Михаїла із загоном Херувимів для видалення Прабатьків з Раю. Передусім Михаїл повинен відкрити Адамові майбутнє. З високої гори, Архангел являє Адамові видіння, через яке змальовує увесь хід світової історії.

Архангел Михаїл розповідає Адаму про Втілення, Смерть, Воскресіння, Вознесіння і Друге Пришестя Сина Божого, після чого виводить прабатьків за руки з Раю; за ними палахкоче Полум’яний Меч, і Херувими займають пости для охорони Раю.

Звичайно, дана схема не є чимось більшим, аніж екстремально обмежений переказ того самого прозового „лібрето”, але відкриває кожну з частин поеми. Вона практично ніякою мірою не відображає її краси, почуттів та пристрастей, що буквально киплять на її сторінках, розмаху та багатства деталей, описів та сюжетних колізій мільтонівської епопеї. Але навіть з такого коротенького огляду можна побачити те, про що вище йшла мова: поема являє