“Якби то, думаю, якби

Не похилилися раби...

Та не стояло над Невою

Оцих осквернених палат...”

Гострий біль і зворушливе співчуття дозволяє Шевченку картати народ за рабське терпіння, за відсутність протесту. Поет хоче бачити не слабодуху юрбу, а сповнений почуттям власної гідності народ.

Тому він спрямовує свою творчість на те, щоб підняти свідомість “закованих невольників”, “розбудити в людях почуття власної гідності, впевненості в своїх силах”

“Ярема гнувся, бо не знав,

Не знав, сіромаха”, що виросли крила,

Що неба досягне, коли полетить,

Не знав, нагинався...

Не схилятися треба перед загарбниками, а підійматися, йти на бій, в боротьбі і “виростуть крила”. А тоді вже ніякі чорні сили не страшні народові: він “неба достане”, він здобуде своє щастя на землі. Тільки треба за це боротися – боротися мужньо, самовіддано. Історія дає образи непохитних патріотів, борців за народну справу. Поет пишається тим, що Україна дала чимало мужніх борців за свої права, які зуміли підняти широкі маси людей на боротьбу проти гнобителів. У своєму творі “Коліївщина” він відмічає

“... осталися

Діти та собаки, -

Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки.”

Нескореність у боротьбі, героїзм, самовідданість простих людей – основна тема історичних творів Шевченка. Народ у нього – не одиночки героїв. Народ – це могутня сила, що вершить долю країни, нації. На прикладах історичного минулого, найяскравіших подіях визвольної боротьби Шевченко виховував почуття патріотизму, прагнення самовіддано служити народові. Ідея вітчизни, визволення її від гніту весь час у центрі творчості поета. Текучими роздумами над долею України, тяжкою скорботою з приводу страждань народу, жагучим прагненням допомогти йому пройнята вся літературно-громадська діяльність поета.

“... Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло, їх

Поставмо слово, -”

Україна в творчості Шевченка – це передусім волелюбний народ, героїчна боротьба, душевна краса поборників волі. Поет перший в українській літературі на ввесь голос сказав про велич, красу народної любові до вітчизни, як символу волелюбності. Цей образ для нього святий. Образ матері і образ вітчизни у Шевченка зливаються в єдине найдорожче ціле.

Ідея народної революції, ідея демократичного перетворення суспільства становить той стержень, навколо якого концентруються всі помисли Шевченка:

“Розкриються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро і гори!”

Великої сили ідея всенародної революції набуває у безсмертному “Заповіті” поема:

“...кайдани порвіте

І врожого злого кров’ю

Волю окропіте!...”

І далі:

“Окують царей неситих

В залізнії пута,

У їх, славних, оковали

Ручними окрутять,

І осудять губителей

Судом своїм правим.”

В той час ні один із сучасників Шевченка не піднявся до такого полум’яного гніву і осуду. “Царя до ката поведуть!!!” – передрікав Шевченко. Це вже була впевненість революціонера. Любов до людини і революція в поглядах Шевченка зливаються в одне. Адже революція потрібна народу для щастя і миру, для добра і краси навколо:

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться...

Перемога революції – це перемога вільної творчої праці:

Роботящим умам,

Роботящим рукам,

Перемоги орать

Думать, сіять не ждать...

Нові суспільні відносини принесуть і нову людину.

Приснять діточки мені,

Веселая присниться мати...

....Вийдуть люди, жито жати...

Веселії жнива!

Т.Г. Шевченко і Прикарпаття

Початок знайомства з творами Т.Г.Шевченка на Прикарпатті датується 1843роком, коли член "Руської трійці" І.Вагилевич звернувся до своїх наддніпрянських і російських знайомих з проханням надіслати йому "Кобзаря" і "Гайдамаків". З відповіді П.Лукашевича від 3 жовтня 1843 р. відомо, що Т.Г.Шевченко позитивно оцінив поему "Мадей" І.Вагилевича і навіть погодився використати його "некоторіє слова і форми", бо "дарите нас чистою мовою бескидською". У 1848 р. І.Вагилевич у редагованому ним "Дневнику руському" у своїй статті "Замітки о руській літературі" високо оцінив твори Т.Г.Шевченка. Він також надрукував анонімну статтю "Слово о Руси і еї становищу політіческім", в якій Шевченка названо "мучеником народної справи". У "Дневнику руському" І.Вагилевич опублікував вірші наддніпрянського автора Г.Яблонського "Мученика вольності з року 1847" і "В степах"; в яких подається оцінка Т.Г.Шевченка як борця за волю.

Проте творчість Великого Кобзаря стала широко відома на території сучасної Івано-Франківської області лише після смерті поета. Коли львівський торговець книжками Михайло Димет 1861 року привіз із Києва до Львова твори Т.Шевченка, то вони, як писав М.Павлик, зробили в Галичині цілу революцію межи русинами, особливо молодими». Прогресивна молодь переписувала вірші Шевченка і поширювала їх у рукописних збірниках. Зокрема такий збірник мав член Станіславської громади гімназистів Антін Слюсарчук.

Про враження, яке справили твори Шевченка на гімназистів Станіслава, відомий західноукраїнський публіцист О.Терлецький (народився в с. Мазірній Коломийського району, навчався у Станіславській гімназії) писав так: "Коли з'явився у 1863 чи 1864р. в Станіславі один примірник "Гайдамаків"..., то його за пару день майже на шматки рознесли. Всім годі було нараз дати прочитати, і за властителем все тягнувся по школі цілий рій хлопців, яким на голос мусив читати цілу поему, поки не охрип. Потому виривав йому другий книжку з рук і на коридорі в гімназії, або на вулиці, або де-небудь зачинав читати далі. Всіх голосна Муза великого поета, як кліщами, тягла до себе..."

Популярність Шевченка в Галичині була настільки велика, що виникла необхідність друкувати його твори. Поет і перекладач К. Климкович (родом із с.Хотимир Тлумацького району) в редагованих ним у Львові громадсько-літературних журналах "Вечерниці " (1862-1863) і "Мета" (1863-1865) надрукував найбільш революційні твори T.Шевченка, яка "Неофіти" "І мертвим і живим...'", "Кавказ" - усього 15 творів, а "Заповіт” “Мені однаково" та інші - в "Меті". Журнал "Вечерниці" опублікував і кілька статей про творчість Кобзаря.

У зв'язку із смертю Т.Г.Шевченка громадськість Прикарпаття дізналась з львівського "Слова" про свого "найбільшого