Наприклад, ВФ прізвиська Акулячий Писок [2, 58] – “той, що обличчям схожий на акулу”. Таке спийняття не віщує симпатії зі сторони поетів, котрі так назвали “голомазого масивного мерзотника” у ресторані. У зовнішності героя, закодованій у ВФ його прізвиська, присутні ворожість (“акулячий” – зажерливий, підступний) і боязнь, що межує з грубістю (“писок”). ВФ номінації не тільки “визначає”, яким був герой, але й імпліцитно повідомляє, як сприйняли, оцінили його у товаристві поетів (“ворожість”, “боязнь”).

Конотативний компонент поетоніма вносить додаткову інформацію про об’єкт, є “доповненням до денотативного аспекту значення” [10, 66]. Незважаючи на те, що “конотація є вторинною стосовно денотації” [10, 66], реципієнт зацікавлений не стільки в кваліфікації того, що належить світу, скільки в його інтерпретації, апелюючи не до об’єктивних ознак денотата, а до асоціативно-образних, які становлять основу конотативної тональності номінації. Конотація визначає основні акценти в семантиці поетоніма; ВФ “конотатованої” власної назви генерує асоціативно-образний мотив, що “організовує” значення номінації.

Так, ВФ антропоніма Лайза Шейла Шалайзер – “та, що перебуває у стані надмірного збудження, шаленіє” (Шалайзер шал) – не тільки фіксує бачення номінатором об’єкта (надмірно швидка, емоційна, непередбачувана жінка), але й імпліцитно представляє інформацію про сприйняття денотата, ставлення до нього. Шаленство героїні, про яке “натякають” і вигукові повтори у власній назві – Лайза Шейма Шалайза, зумовлює реакцію і відособлення, відштовхування від неї. ВФ слова – це є той асоціативно-образний мотив, що організовує конотативний аспект семантики номінації. Вона, формуючи “образ-представлення” об’єкта (Лайза Шейла Шалайзер – шалена, емоційна жінка), імпліцитно експлікує інформацію про сприйняття та суб’єктивну оцінку денотата (номінатору не імпонує холеричний характер героїні). “Конотативне” повідомлення сприяє розширенню семантичного поля поетоніма, деталізації окремих його аспектів: як сприйняли її, яке враження справляє героїня.

Конотативний компонент семантики номінації співіснує із денотативним (логіко-предметним), передбачає введення додаткового (інколи й суттєвого) повідомлення про денотат, в основі якого особистісне ставлення до об’єкта або сприйняття його. Однак конотативна тональність поетичної назви не оприявлюється в ізоляції від інших елементів тексту, а певною мірою “визначається”, “задається” ними. Діапазон конотативного значення власної назви зростає під впливом ідей контексту; дуже часто саме він (контекст) сприяє розгортанню додаткового (емоційно-оцінного) смислу поетоніма, а напрям розвитку його семантики проектується ВФ слова.

Наприклад, про Лайзу Шейлу Шалайзер читаємо: “Її книги, кожна з яких спрацьовує, наче вибухівка, і завжди викликає ланцюгову реакцію скандалів, судових процесів, самогубств і демісій... Про неї кажуть “розгнівана Лайза”. Про неї кажуть “нестерпна Шейла” [1, 126]. У тексті акцентується власне на тих характеристиках героїні, що є “видільними” та стали визначальними у момент сприйняття об’єкта. Текстова інформація надає можливість актуалізувати імпліцитну конотативну семантику поетичної мови, вона конкретизує образ героїні, який “задається” ВФ поетоніма.

ВФ номінації формує у слові образ, встановлює асоціативно-образні зв’язки з реальною дійсністю, котрі великою мірою і визначають конотативний варіант семантики назви. Таким чином, конотативний зміст слова оприявлюється через посередництво ВФ номінації, яка латентно “регулює” організацію емоційно-образного аспекта значення, а також сама є компонентом конотації, який “безпосередньо пов’язаний із фоновими знаннями (існує як такий через них)” [9, 97].

Проаналізуємо сказане детальніше на прикладі антропоніма Божена Чортик.

Якщо ВФ імені Божена – “божество, бог ...” (утворена ця номінація за зразком Ірена, Олена), то ВФ прізвища Чортик – “біс, диявол, нечиста сила...”. Суфікс пестливості –ик надає слову відтінку ніжності, ласки, що переростає у співзвучності з коренем чорт у підступність, лукавість. Іменуючи героїню, Ю.Андрухович виділив дві ознаки, які її найкраще характеризують, і “закріпив” їх у прізвищі героїні, тобто вони лягли в основу формування образу, в якому переплелись “божественна” зовнішність і “диявольська” душа героїні: “...вельми показна дівуля з гачкуватим носиком і розпусним язичком...” [2, 92]. Номінатор “значущою” антроформулою не тільки охарактеризував об’єкт, але й, поєднуючи крайнощі, протиставлення в одному найменні, показав попереднє захоплення її вродою та кардинальну зміну у ставленні до неї, коли дізнався про її вчинки. Конотативний компонент семантики поетоніма організовується завдяки оприявленню ВФ слова, яка виявляється на основі фонових знань про денотат. ВФ поетоніма “відсилає” до поширеного сприйняття об’єкта (“зустрічають” людину за зовнішнім виглядом, а не за внутрішніми особливостями), що визначає напрям формування конотації власної назви.

Якщо на початковому етапі, який належить номінаторові, конотація виступає як особлива індивідуальна форма сприйняття номінатора, то надалі емоційно-оцінний компонент значення об’єкта оприявлюватиметься реципієнтом, ВФ імені для того, хто називає, буде “образним” результатом оцінки-ставлення, а для того, хто сприймає, - початком, який формуватиме і задаватиме згодом мотив конотації.

Герой-оповідач В.Шкляра називає “охоронця” Груша Горилович. Створена номінація відповідає загальноприйнятим нормам називання – ім’я - Груша, по батькові – Горилович, однак незвичним у цьому випадку вибір безпосередніх імен, який можна охарактеризувати як оказіональний, промовистий. Тому зовнішня форма імені “інформує” про офіційність у ставленні до об’єкта, повагу, а ВФ – про його сприйняття та характеристику (Груша - ..., Горила - ...). Використовуючи поширені прізвиська “атлетичних охоронців”, “сильних здорованів” – Груша, Горила, герой – номінатор у ВФ імені фіксує їх “семантику”, апелюючи до виробленого соціального стереотипу; зовнішньо фізично сильні молоді чоловіки, які (найчастіше) не відзначаються особливими розумовими здібностями.

Безпосередньо ВФ слова показує сприйняття, оцінку об’єкта, а зваживши на вибір зовнішньої форми імені, розширює конотативну семантику номінації: офіційно-ділове