То що, почнемо? – питає Груша Горилович” (Шкл., 48)

Прикметник “добрий” та іменник “бяча”...

Вираження емоцій, що зосереджуються номінатором у внутрішньоформному імені завжди є “намеренным”. Поєднання логіко-предметного та емоційно-оцінного у поетонімі Груша Горилович надалі зумовлюватиме іронію, кепкування.

Як бачимо, виникнення емотивності безпосередньо пов’язане із дією ВФ як емоційного подразника. Образ, що є основою ВФ, виступає підсилювачем нейтрально-оцінної номінації, яка утворює дескриптивний макрокомпонент значення. Процес формування конотативної семантики порівнюють, зіставляють на основі аналогії із явищем, яке у кіномистецтві отримало назву “ефект Кулешова” (Див. Телія, 76).

Сприйняття кадрів залежить від монтажу їх взаємозв’язку, зміна послідовності кадрів зумовлює інше сприйняття. “Ефект Кулешова” – це “ефект забарвлення” (Тел., 77). У семантиці слова – це накладання образу на інформацію про світ, що зумовлює компенсування інформації, розширення смислових меж. Тому будь-яке слово може отримати забарвлення у відповідності з “ефектом Кулешова”. “Основа” забарвлення фокусується у ВФ імені об’єкта і надалі здатна провокувати те почуття, яке стає змістом конотативної модальності і яке відповідає ілокутивному наміру того, хто говорить.

Наприклад, в оповіданні С. Антонишин оповідач на означення героя розповіді використовує номінацію Скорпіон. У творі зустрічається тільки прізвисько, “автором” якого є головна героїня і яке інформує про сприйняття та оцінку нею об’єкта – персонажа. Присутність або ж зустріч із Скорпіоном для героїні Ніни породжувало відчуття некомфортності, неспокійності, очікування неприємностей, “нефортунність” на весь день: (текст). Тому у ставленні до нього переважали відстороненість, страх, неприємність, що “зафіксувалось” у внутрішньоформній номінації Скорпіон (ВФ імені – “хижа, в’їдлива, небезпечна, непередбачувана людина”). У творі: “...отруйнішого створіння за свої двадцять п’ять Ніна не зустрічала” (Ант., 104) і як незаперечний підсумок: “Одне слово – Скорпіон” (Ант., 105).

Бачення і оцінювання об’єкта пов’язане із комплексом асоціацій, порівнянь і образним представленням їх. Називаючи героя Скорпіон, акцент ставиться на його підступності, “отруйності”, що провокує недоброзичливе, вороже ставлення до нього. Якщо суб’єкт оцінки (Ніна – номінатор), об’єкт (Скорпіон), оцінний елемент, “точка відліку” (Див. про елементи оцінної модальності Тел., 23), які імпліцитно фіксуються у ВФ номінації, відомі, то оприявлюється і джерело мотивованості (що зумовило такі асоціації): в історії розповідається про іменини героя, який за гороскопом Діва, тому зіставлення знаків гороскопу Діва – Скорпіон і стало “першоелементом” у формуванні імені.

Таким чином, текстова інформація сприяє оприявленню мотивованості внутрішньоформного поетоніма. Діапазон конотативного значення зростає, розширюється під впливом ідей контексту: героїня наприкінці твору по-іншому бачитиме об’єкт, думка зміниться на кардинально протилежну. Однак протягом усієї розповіді герой сприймається “крізь” ВФ-мний образ – Скорпіон. Кульмінаційна ситуація нівелює антиномію “добрий” (“злий”, актуалізує проблему необ’єктивності у ставленні та оцінюванні людей.

Як бачимо, в номінативному інвентарі є слова, котрі здатні нести інформацію не тільки про те, що позначається ними, але й передусім про той емоційний стан, який переживає (відчуває номінатор у момент мовлення, що знаходить своє вираження у виборі ним того чи іншого слова, яке імпліцитно (експліцитно вказуватиме на цей стан. Тому будь-яка номінація бачиться як індивідуально-особистісне, а конотація імені як основна форма прояву авторської точки зору. У художньому тексті конотатована номінація виступає не тільки як оцінка суб’єкта – героя – номінатора. Так, для героя Р.Іваничука актриса Завадовська була не просто “людиною”, а божеством, жінкою “не з цього життя”. Якщо для інших вона була доброю акторкою, то Нестор захоплювався нею, внутрішньо возвеличував її для себе, його закоханість, поклоніння “наділили” її неприродньою силою: “...обертала своїм поглядом усе довкола в камінь, тож окам’янів Нестор і так стояв стовпцем посеред тротуару, заступивши їй дорогу”...(Іван., 23). Для нього вона стала чарівницею, відьмою. Тому називає її тільки Сотниківною, яку “бачив” ще у “Вії” М.Гоголя. У творі зустрічаємо: “А потім зустрів Сотниківну на вулиці. Ні, то не була артистка Завадовська, вулицею йшла Сотниківна з “Вія”, відьма і спільниця нечистої сили...”(Ів., 23).

Образ Сотниківни з твору М.Гоголя, що закріплюється у ВФ імені, крім того, що “характеризує” на основі асоціативних паралелей героїню (надзвичайно красива актриса), оприявлює і оцінку її та самого номінатора. У номінації, таким чином, фіксується індивідуально-авторський погляд на об’єкт ( тільки Нестор так називав артистку Завадовську) та характеристика безпосередньо номінатора(чим зумовлене таке ставлення – оцінювання): герой закоханий, захоплений актрисою.

Як результат – конотативний компонент антропоформули не тільки розширює його семантику, але сприяє розширенню смислової глибини тексту (розповідає про героя – номінатора).

Внутрішньоформна номінація як “образ-представлення” у художньому тексті

Представлення про конкретні об’єкти дійсності формується передусім на основі чуттєвого досвіду і зводиться до певної “суми” сприйняття, відносно якої і здійснюється їх ідентифікація, формується недолідований образ (поняття..., “яким визначається форма існування матеріального в ідеальному” (Філос. сл., 357). Тому імена реалій представляють собою “образ світу, оприявлений у слові” (Арут., 184). Існування зіставлення, асоціативних порівнянь у процесі пізнання світу дозволяє стверджувати, що образ – це “форма художнього узагальнення сприйняття дійсності у вигляді конкретного індивідуального явища” (Гальп., 81).

Однією із функцій психіки людини є створення образів (образи “побутові” і образи в мистецтві) (Див. Юнг.). У залежності від домінування різних рівнів психіки розрізняють “особисті образи” і “архетипи” (За Юнгом). Своєрідним “подразником” у розгортанні образу об’єкта є