його номінація (хоча заперечувалась думка психологів, які вважали, що “основне призначення мови полягає у тому, щоб викликати у свідомості людей образи, представлення, картини” (Див. Арут., 183). Якщо слово постає як когнітивна одиниця мовної системи, яка фіксує у своїй ВФ окреслений гносеологічний шлях, ВФ виступає координатором у процесі сприйняття об’єкта дійсності, то ВФ задаватиме мотив формування образу, буде його частиною, мікро-образом.
Таким чином, ВФ є образом-представлення об’єкта, тобто “не образом предмета, а образом образу, представленням” (Пот., 131).
Процес побудови образу дійсності реалізується в універсальному коді (Див. Залев., 61), яким передбачено сумування результатів переробки інформації, яку отримують по різних каналах зв’язку, чим забезпечується зв’язок між різнокодовими елементами інформаційної бази людини, а ВФ виступає як проміжна ланка, що з’єднує образ із реципієнтом. ВФ зосереджує в собі суттєвий образ (вихідну форму думки), власне, той, що відчувається нами у процесі чуттєвого сприйняття. Такий образ постає як конгломерат різноманітних ознак, однак тільки одна із них є домінантною, такою, призначення якої – генерувати відчуття цілісного предмета. У слові ця ознака, закріплена у його ВФ, сприймається мовцем як знак предмета, його часткове зображення.
Формування образів індивідуальних об’єктів зазвичай здійснюється не через загальну, а власну назву. Поки власна номінація не закріплена за конкретним об’єктом, вона “незначима”, однак коли отримує свого носія, встановлюється сітка асоціацій , яка і створює образ референта імені. Із словом пов’язуються різні повідомлення про номінат, оцінювання його, ставлення до нього та інше; семантика імені представляє рекошет від його референцій, точкою “відскакування” виступає ВФ слова.
Наприклад, образ керівника міста Родона оприявлюється за посередництвом розгортання внутрішньоформного образу імені: Род – один із першобогів слов’янської міфології, “зачинатель усього живого, Господар Світу, відає долями богів і людей” (Сл. симв., 145). Про могутність цього образу свідчить значна кількість споріднених генетично слів: “родитель”, “народитися”, “родима сторона”, “народ”, “рід”(о//і), “родовід”. У художньому тексті знаходимо підтвердження характеристик, що визначені ВФ імені: “Одним із крутих владик міста (могутній господар) був тоді Родон – батько (родитель) Ольвій, немолодий, скупий на слово, з важким характером (Род – першобог, найстарший). Син і онук гончарів (рід, родовід)...” (Чемер., 25).