Григорій Тютюнник

«Мало — бачити. Мало — розуміти. Тре-ба любить» — творче кредо Григора Тю-тюнника. Його твори, зовні непоказні, про-зорі за стилем, глибоко правдиві, займа-ють особливе місце в радянській літера-турі 60—70-х років.

Григір Михайлович Тютюнник народив-ся 5 грудня 1931 р. в с. Шилівка на Пол-тавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменни-ка з його драматичністю як основною до-мінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною мо-ральні й матеріальні втрати тощо'. Після

визволення України від фашистської на-вали Тютюнник закінчив п'ятий клас сіль-ської школи і вступив до ремісничого учи-лища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчив-ся у вечірній школі, вперше пробує пи-сати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці спра-вив його брат — письменник Григорій Тю-тюнник. Уже відтоді поступово формува-лись характерні прикмети творчої індиві-дуальності молодого письменника: постій-не невдоволення собою, наполегливі по-шуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого,— тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто,—

попередня, до викладу на папері, «апроба-ція» їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихова-ним від сторонніх очей. Мистецькі пошуки Гр. Тютюнника в багатьох моментах ви-значила його любов до творчості Л. Тол-стого, M. Гоголя, А. Чехова, В. Стефани-ка, А. Тесленка, M. Горького, M. Шолохо-ва, Г. Косинки, певну роль відіграло і юнацьке захоплення C. Цвейгом, E.-M. Ремарком.

Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий Тютюнник-Ташан-ский») — оповідання «В сутінки» (рос. мо-вою: Крестьянка.— 1961.— № 5), в якому з відчутним художнім тактом передано драматизм взаємин персонажів, точно від-творено атмосферу подій.

Після закінчення Харківського 'Універ-ситету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963— 1964 pp. працює в редакції газети «Літе-ратурна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідан-ня: «Дивак», «Рожевий морок», «Клено-вий пагін», «Сито, сито...». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують Новели '«Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

' Нариси «На третьому горизонті», «Бачу!», «Шахтарська зоря», «Вік-тор» та ін. позначені уважністю до лю-дей, " добротою й задушевністю, засвід-чують спостережливість автора, тонке від-чуття слова, вправне володіння і мисте-цтвом побудови цілого твору, і дрібною деталлю, схильність до осмислення мо-рально-етичних проблем часу. Вражений розмахом і могутністю промислового ви-робництва, дивлячись на обриси терико-нів, він ставить собі тривожне питання: «Чи побачу за ними людину?» 2. Ця три-вога залишалась із ним упродовж усього життя, часто визначаючи і кут зору, і пое-тику його творів.

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тю-тюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. O. Довженка,— створює літературний сценарій за рома-ном Г. Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Перехо-дить на редакторсько-видавничу роботу,

а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966 р. вийшла перша його книжка «За-в'язь» (вид-во «Молодь»), яка була од-ним із яскравих виявів посилення ліриз-му у малій прозі, пов'язаного з поглиб-леною увагою до емоційного життя осо-бистості. Водночас поява збірки стала відповіддю на потребу часу, коли тенден-ція до «ліризації» прози приводила й до деяких крайнощів (багатослів'я, смислова й художня невиразність тощо), з приво-ду чого точно зауважував Д. Павличко: «Сподіваюсь, що молоді українські прозаї-ки писатимуть лаконічніше (роль Стефа-ника, як учителя, буде зростати!), при цьому розпливчасті ліричні плями повин-ні переходити в залізні силуети характе-рів, а нудота банальних думок — у сві-жий і міцний сюжет. Коротка форма ви-магатиме ювелірної фрази і значущого узагальнення» 3.

Тематичною основою більшості творів збірки були враження і спогади про зруй-новане повоєнне село. «Фактуру» опові-дань «Перед грозою», «Сито, сито...», «Смерть кавалера», «Тайна вечеря», «Об-марило», «На згарищі» складають точні штрихи побуту, часом — подібні до аква-релей зарисовки щоденного буття. Чи не кожний предмет перетворюється тут на художню деталь, тобто увага до життє-вих подробиць стає засобом узагальнен-ня, правдивого зображення обставин дії, розкриття внутрішнього світу людини, в усій його глибині і складності. За де-талями, як і за цілими сюжетами опові-дань, постають обрії духовності (чи — рідше — бездуховності) людей, тонкощі їх ставлення до життя, їх взаємин. Більше за сторінки описів і роздумів говорить ви-разний портретний штрих: «У нього вели-кі і трохи сумні очі. Дивиться він завжди на мене так, що наче якби я падав, то він самим отим поглядом мене підхо-пив би...» 4

Художнє осмислення долі покоління «дііей__вдйни», спостереження над проце-сами змужніння, становлення характеру юних громадян країни, яка щойно пере-

могла фашизм,— це той тематичний сек-тор, у якому особливо помітне значення зробленого Григором Тютюнником. Пи-сьменник умів дивитися на світ очима ди-тини, що пережила окупацію. В його тво-рах про дітей — таких, як оповідання «Сито, сито...», «Дивак», «Перед грозою», «Тайна вечеря», «Смерть кавалера» та піз-ніших — «Обнова», повістях «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу» — ху-дожнє дослідження здійснюється в бага-тьох напрямках: від спостережень над фор-муванням характеру людини, становлен-ням її світосприймання, її моральних принципів, до пошуків можливостей духов-ного оновлення людства. У радянській лі-тературі повоєнних десятиліть після юних героїв з оповідань M. Шолохова «Доля людини» та В. Богомолова «Іван», кіно-сценаріїв M. Хуцієва «Два Федори» й Г. Шпалікова «Я родом з дитинства» діти-«підранки» з творів Гр. Тютюнника були найпомітнішим художнім явищем.

Висота