Хоч повість «Принц і злидар» задумана й написана для дітей, Твен висловив у ній серйозні роздуми про людину і суспільство. Дещо тут перегукується — незважаючи на різницю в часі і місці дії — з «Пригодами Тома Сойєра» і особливо з написаними кількома роками пізніше «Пригодами Гекльберрі Фінна».

Повість «Принц і злидар» засуджує англійську монархію XVI століття і водночас, як уже зазначалося, спрямована проти багатьох сторін американської дійсності.

Майстерність М.Твена в змалюванні головних героїв повісті.

На такому фоні розгортається в повісті Твена історія двох хлопчиків, схожих один на одного настільки , що розрізнити їх удасться тільки по одягу: один завжди в шовках, інший вічно в злидарському руб'ї. Напевно, якби не закони суспільства, вони з малолітства могли б стати близькими, як брати. Але хоча Твен описує подію, яка можлива лише в казці, дух часу і країна, де живуть герої, відтворені на його сторінках із такою старанністю, точно він сам жив у Лондоні за три сторіччя до того, як з'явився «Принц і злодій». І разюча природня схожість Тома й Едуарда зовсім не затушовує тієї обставини, що одному з них випала доля жити на Дворі Покидьків, іншому - у Вестмінстерському палаці у місці де перебували англійські королі.

Помінялися місцями вони по тій єдиній причині, що спочатку обмінялися костюмами. Перевдягання у Твена - звичайний, улюблений мотив. На Джексовому острові індіанцями вирядились Том, Гек і Джо Гарпер, а в повісті про Геке Фіні її герой наряджається дівчинкою, тоді як Жанна д `Арк перед читачем предстане в обличчі лицаря - кольчуга, шлем, шпага. Щоразу виникає незвична ситуація, і вона може виявитися досить кумедною, але може - і дуже серйозною. Для Твена в цій ситуації незмінно закладений повчальний зміст. Одяг - знак умовностей, що розділяють людей, хоча природа не знає ні принців, ні злидарів, ні лицарів, ні простолюдинів, ні гнобителів, ні пригноблених, ні вихованих, ні дикунів і бурлак. Це суспільство так влаштоване, що в ньому на кожному кроці розрізнення - по соціальному стану, по вихованню й за коліром шкіри. А від природи усі рівні. І герої Твена розуміють це, хоча реальне життя змушуватиме приміряти ту або іншу маску, розігрувати ту чи іншу роль або, навпаки, усіма силами намагатися звільнитись від маски, від ролі, що нав'язується існуючим у їхньому світі порядком речей.

Гью і Майлс були братами по крові і непримиримими ворогами по суті. А Том й Едуард по крові не мали один з одним нічого спільного, але було досить того, щоб вони обмінялися сукнею, і вже ніхто б не зміг сказати, де принц, а де злидар. У себе в трущобах Том користувався лише одним королівським привілеєм - обідав в капелюсі, хто б не сидів поруч. І в палаці він спочатку ніяковів, плутався, але так швидко і легко опанував повадки принців, хоч на обід у нього були тепер вишукані страви, а не недоїдки і цвілі шкірки. Маску короля він для себе створив задовго до того, як фортуна піднесла маленького вуличного жебрака на немислиму висоту, і ця маска прийшлася йому як не можна впору. Він так захопився своїм підробленим життям, що забув про істину. Куди тільки поділись гострий розум і почуття моральної правди, так вразивших сановників, коли Том в перший раз зайняв місце на троні! Маска змінює його до невпізнанності.

І от він вже в полоні помилкових понять, прийнятих у палацах, і незаконність його домагань на престол не мучить совість Тома Кенти, хоча пройшло лише декілька тижнів, як його почали рахувати принцом Едуардом, про якого йому тепер не хочеться згадувати. Спочатку для нього не було різниці між поняттями король і полонений, і він цілком щиро хотів, щоб воля короля була законом милості, а не законом крові. Його смішили всі ці оберштейлмейстери, лорди опочивальні, що клопоталися над ним, як над лялькою, він не міг зрозуміти, чим прогнівив всевишнього, що замкнув його в розкішній темниці, забравши сонячне світло, свіже повітря, свободу і природність поведінки, можливість побігати і пограти - незамінні блага його голодного, але цікавого і яскравого дитинства. Він навіть заздрив хлопчику, що виконував дивну посаду пажа для змагання і заробітку на свій хліб спиною, привченою до різок за провинності принца.

Але маска непомітно для самого Тома стає його сутністю. У всякому разі, погрожує нею стати. Він так само добрий до скривджених і так само суворий до законів, які вважає несправедливими. А проте слуг у нього втроє більше, ніж було в дійсного принца. І до чого приємно замовляти собі нові наряди, коли захочеш, або при нагоді осмикнути якого-небудь зарозумілого вельможу, провести його таким поглядом, що того охоплює смертна дрож.

Він навіть готовий зректися від своєї матері - яка звикла до знущань і голоду, не місце серед блискучого почоту юного самозванця. Його лякає сама думка повернутися у свій жебрак квартал, змінити червоний камзол на брудне дрантя і знову просити милостиню або йти до злодіїв.

Так маска ворогує з людською природою і спотворює її безлюдяністю.

А принц Едуард, навпаки, звільняється від ролі, що слухняно виконував ледь не з колиски, і тоді за маскою усе виразніше виступає лице - прекрасне,