Тривале перебування українців Сіверщини у складі Великого князівства Литовського та Польщі, як і контактування з сусідніми народами — білорусами і росіянами, наклало відбиток на їхні культуру, побут, самосвідомість. На початок XIX ст. вони вже усвідомлювали себе литвинами — самобутньою етнографічною групою українців. Загальноукраїнська самосвідомість почала інтенсивно формуватися в них лише наприкінці XIX ст. Отже, як і інші етнографічні групи, литвини мають дворівневу самосвідомість: на рівні краю вважають себе литвинами, на рівні України — українцями.

Висновки

В сучасній Україні створюються сприятливі умови для всебічного розвитку всіх без винятку етнічних спільнот, що є неодмінною ознакою справді демократичного суспільства. Виявом цього стало, зокрема. те, що 1 грудня 1991 року переважна більшість неукраїнського населення віддала свої голоси за незалежну Україну.

Сучасна Україна — реально існуюча суверенна країна, визнана ООН, утворилась у межах основного етнічного масиву формування і розселення українців. Непорушність її кордонів, як і будь-якої європейської країни, юридичне гарантовані Хельсінкською угодою й іншими міжнародними актами.

Вирішення національних проблем можливо не шляхом перекроювання карти розселення народів, територіального розмежування, перегляду кордонів (це викличе лише збільшення управлінського бюрократичного апарату і нове загострення міжнародних стосунків), а шляхом рішучої боротьби з національним екстремізмом та шовінізмом в усіх його виявах, створення умов інтеграції етнічних спільностей, вільного і всебічного розвитку народу України, тобто всього її населення незалежно від національної належності.

Література

Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження. – К., 1987.

Євтух Б. Етнос, нація, прогрес. – К., 1993.

Культура і побут населення України / під ред. В. І. Наулко. – К., 1993.

Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К., 1998.

Пономарьов А. Українська етнографія. – К., 1994.