Іншим вчителем Мопассана був І.С. Тургенєв, який довгі роки жив у Франції і потоваришував з Флобером. Мопассан вчився у Тургенєва тих же принципів критичного реалізму – як по його творам, так і в безпосередніх розмовах, зустрічаючись з ним у Флобера. Французька критика в особі Рене Дюменіля, Андре Віаля та інших давно вже помічала явні сліди впливу Тургенєва на новелистику Мопассана, як і на його роман “Життя”, з яким у Франції зближують тургенєвську повість “Весняні води”.

Значне місце у творчості письменника займають романи. Приєднуючись до думки Золя, що “роман – це дійсність, переломлена крізь призму темпераменту митця”, Мопассан дещо уточнює своє розуміння цього визначення.

“Цей темперамент може мати найрізноманітніші якості і може видозмінюватися відповідно до епохи, але, подібно призмі, чим більше у нього граней, тим більше він відобразить життєвих явищ, сцен, предметів, різноманітних ідей, всякого роду людей, тим він буде значніший, цікавіший і новіший”.

До роману Мопассан звернувся тому, що прагнув відобразити більше життєвих явищ, показати всякого роду людей. Самі можливості цього жанру дозволили зробити більш широким соціальний фон подій, що зображуються, ввести більш різноманітне коло дійових осіб.

Майже всі дослідники одноголосно визнають, що за своїми жанровими ознаками романи і новели Мопассана дуже схожі. І тут він не нав’язує читачам своєї думки, своїх оцінок. І в романах Мопассана, як і в новелах, велику роль відіграє діалог як один з найбільш поширених засобів характеристики персонажів. Романи створювались Мопассаном в той же період, що і новели, і закономірно стали продовженням і розвитком тематики і прийомів його новелістики.

Художня своєрідність перших романів Мопассана полягає в тому, що їх композиція цілком підкоряється меті розкриття душевного світу героя та його долі, це надає його романам психологічного характеру.

Хоча письменник створював свої романи паралельно з новелами, Мопассан-романіст є особливим явищем. Учнівство у Флобера вплинуло й на романи Мопассана – перш за все на його кращий роман “Життя”. З повною силою талант Мопассана-романіста проявився у “Житті”, “Милому другові” та “Монт Оріоль”, що належать до кращих досягнень французької літератури в романтичному жанрі. Романи ці, багато в чому між собою несхожі, але об’єднані загальною естетичною позицією і ставленням автора до соціальної дійсності, мали у 80-і роки великий успіх. Так “Життя” протягом восьми місяців 1883р. вийшло п’ятдесятьма виданнями. Це й не дивно: вперше після довгого періоду майже безмежного царювання романних фресок Золя з їх грандіозними символічними картинами з’явився роман зовсім іншого плану, що повернувся до “сумирної історії” жінки у шлюбі.

У своїх творах Гі де Мопассан продемонстрував новий погляд на жінку, її місце в суспільстві і долю. Часто в його романах жінка виступає як спосіб досягнення багатства, кращого становища в суспільстві і професійному успіху.

Перший психологічний роман письменника “Життя” (1883) був плодом ретельної роботи. Багато критиків вважають, що “Життя” – це не роман, а розширена новела, бо нескладна композиція цього твору, побудована на одній сюжетній лінії. І хоча композиція “Життя” дійсно нескладна, тим не менше це роман – психологічний роман, в якому досить докладно представлене говорячи словами Тургенєва, “ціле життя чесної хорошої жінки, ціла інтимна драма, зображена першокласним художником”.

3. Драма жінки у романі “Життя”

Роман “Життя” має епіграфом слова “Нехитра правда”. Мопассан підкреслює цими словами, що він не прагне цікавості, незвичайності сюжету, але дає історію звичайного людського життя. Роман з нехитрою правдивістю має відповісти на питання “Що таке життя? Яке воно?”. Для цього знадобилося простежити життя Жанни де Во, пов’язане з обставинами поступового занепаду і розпаду її сім’ї.

“Життя ” – роман про зміну двох культур: широка, терпима, людяна (як здавалося Мопассану) помісна дворянська культура 18 століття, облагороджена впливом Просвітництва, поступається місцем вузькій, брутальній, антигуманній буржуазній культурі ХІХ століття. Настанням останньої визначаються зображені в романі загибель патріархального устрою життя сім’ї барона де Во та процес розшарування помісного дворянства: стара дворянська інтелігенція, вихована в традиціях Просвітництва, йде з життя, не маючи сил боротися за себе в умовах нового часу; інші шари дворянства або замикаються у кастовій зарозумілості, або дичавіють подібно графу де Фурвіль, а частина дворянства підкорюється буржуазним впливам, схиляючись перед божеством грошей.

У романі зображено лише одне приватне життя, в ньому немає хвилюючих проблем сучасності, дія відсунута у минуле, доля героїні має лише особистий характер. Мопассан і його героїня схильні пояснювати це “згублене життя” певними вічним законами, закладеними у природі людини: “Дві людини ніколи не можуть проникнути один одному в душу... моральне єство кожного з них залишається вічно самотнім”. Ця думка по-різному варіює і на інших сторінках роману.

Письменник знайшов власні неповторні шляхи викриття, з великою силою показав, що скалічене життя навіть однієї людини достойне уваги і співчуття, бо перенесенні страждання близькі тим, хто, як і Жанна, щоденно, щогодини відчуває на собі гніт несправедливого суспільства.

Юна Жанна вступила у життя, наділена всіма чеснотами “природної людини”. Майбутнє уявлялось їй повним безтурботного щастя. Гармонічне начало, розлите