Драма юної Жанни де Во, що поглиблюється протягом всього її життя, – це драма втрати ілюзій та віри в життя. Жанна, дівчина з дворянського середовища, звикла бачити світ крізь призму тих повних вишуканості стосунків, які панують у її родині.

Шлюб, материнство, любов до ближніх, спілкування з природою – скільки незчисленних радощів таїло в собі життя! Але те, що повинно було стати джерелом природних радостей Жанни поступово ставало джерелом страждань. Життя безжально розбиває всі надії, ілюзії, мрії, з якими в нього вступають молоді дівчата. В прозаїчно грубій буржуазній дійсності чисті душі трагічно самотні. Особливо жінки.

В “Житті” Мопассан вперше показав себе чуйним зображувачем жінок. З такою пронизливою ніжністю описує він надії юної, довірливої, радісної Жанни, її мрії про любов, про щастя, про майбутнього обранця свого серця, що відразу ж вселяє читачеві співчуття до неї і бажання, щоб вона дійсно була щаслива.

Але весь подальший перебіг подій пов’язаний лише з втратою Жанною всіх ілюзій. Перед читачем виникає питання: що є таке життя? Чи не є це лише ланцюг вічних страждань і розчарувань людини, лише прикрість тяжких відкриттів, огидності вивороту життя, раптових бід?

Як будь-яка юна дівчина, Жанна мріє про свято життя, що очікує на неї, про велике кохання, про чоловіка, який створений для неї і якому вона віддасть все життя. Але вийшовши заміж за віконта де Ламара, Жанна через його цинізм, грубощі, скаредність, нарешті, зраду втрачає свої ілюзії про щасливий шлюб. Чоловік Жанни, віконт де Ламар готовий вигнати з дому і кинути напризволяще навіть власну дитину, що він прижив від служниці Жанни Розалі. Брехня не викликає у нього ніяких ускладнень і поєднується нахабством. Віконт де Ламар однаково здатен побити хлопчика-слугу, забрати кишенькові гроші Жанни і зрадити їй ледве не в перший день весілля. Але його головна якість – розважливість підприємця, що робить віконта людиною буржуазного світу.

Все, що відбувається з героїнею після її одруження, розкриває ниций, корисливий бік дійсності, в яку вона поступово занурюється. Все життя дворянського середовища, яке виростило й оточує Жанну, виявляється беззмістовним і егоїстичним. Пристосуватися, переробити свою натуру Жанна не в змозі, але вона не вміє і протистояти злу, яке посилюється її пасивністю. Так вона стає фанатичною матір’ю, вірячи, що любов до дитини стане сенсом її життя.

Жанна обманулася у чоловікові, в служниці Розалі, в кюре, навіть у старій баронесі – своїй матері, листи якої розкрили Жанні очі на її подвійне життя, нарешті в Полі – своєму синові, від якого вона так багато очікувала. Якщо Жанні не вдалося особисте щастя, то вона вірить, що буде щаслива успіхами сина, який – о, безперечно! – стане великою людиною. Але й ці ілюзії гинуть: ні барону, ні їй не вдається виховати Поля: він погано вчиться, а потім стає ледацюгою, гультяєм, і заплутується у боргах, які доводиться сплачувати барону. Барон помирає з горя, і до кінця роману у Жанни з усіх фамільних володінь залишається маленький цегляний будиночок і мізерна рента. Нікому більше не потрібна Жанна у світі користолюбців та лицемірів. Всі вони обманювали, порушували обітниці, брехали. І Жанна приходить до печального висновку: “Значить, все на світі тільки брехня, горе, муки, все примушує страждати і плакати”.

Причина нещасть Жанни не біологічна, “вічна”, а соціальна, конкретна, бо суспільство, в якому вона живе, зневажає природні людські зв’язки, робить чоловіка і дружину чужими один одному людьми, породжує бруд та фальш, благословляє замасковане рабство жінки.

На відміну від Флобера, Мопассан відкрито співчуває своїй героїні, але він не знімає з неї частину вини в її прикрощах, не розділяє її фаталізму, її нав’язливої ідеї про тяжіння над нею злої долі. Вустами вірної служниці, що рятує Жанну від злиднів, автор з позиції народного здорового глузду констатує “скромну істину”: всі біди хазяйки – від її невдалого шлюбу.

В кінці роману Жанна залишається в повній самотності. Ця самотність не випадковість для Жанни. Самотність – типова риса життя багатьох жінок-дворянок в сучасному Мопассану помісному світі.

Самій Жанні також властиві пороки і забобони свого середовища. Живучи у тісному дворянському світі, вона чекала здійснення своїх мрій лише у ньому. Вона не зважувалась заглянути за його межі, відверталась від простого народу, який її здавався грубим і примітивним. Покірно приймаючи удари долі, Жанна не стає мудрішою, залишаючись і в старості дорослою дитиною. Життя продовжує бути для неї загадкою, вона не знає, що робити. Біда Жанни у її пасивному ставленні до життя. Жанна ніби чекала, що життя принесе їй на золотій таці свої дари, а життя лише забирало у неї одну ілюзію за іншою. Дворянське безділля, безплідна мрійливість, пасивність визначили весь шлях Жанни.

Безкінечні розчарування, все нові й нові печалі чекають людину. Представники французького дворянства, як би не були прекрасні їхні душі, не можуть взяти гору в житті, їм не вистачає енергії, активності. Жанна ніколи не намагалася чинити опір долі, вона хворобливо ховається від усіх труднощів. Вона пасивна.

І щоб ще більше відтінити залежність героїні від суспільства, від законів, за якими живуть люди її середовища,