Мопассан показує поруч з Жанною інше життя, іншу долю. Розалі, як і Жанна, – жертва грубого егоїзму і тваринної чуттєвості Жюльєна. Саме Розалі, на відміну від Жанни, зуміла виховати свого сина чесною людиною. Розалі простягнула руку допомоги Жанні. Вустами Розалі Мопассан підводить і кінцевий підсумок роману, відповідаючи на питання, яке життя.
Їй також “не пощастило”. Але, пішовши з панського дому і ставши простою селянкою, Розалі отримала ті радощі, яких марно прагла Жанна. У життєвій боротьбі вона загартувала свою мужність, зберегла сердечну доброту, виявилася чесніше, благородніше, чистіше всіх тих, хто близько стикався з Жанною.
І поки Жанна віддавалась марним мріям чи наріканням на нещастя, Розалі невпинно працювала. У неї також було немало горя – зв’язок з чоловіком Жанни, позашлюбна дитина від нього, вигнання з “Тополів”. Але від усіх цих бід зцілювала праця, і свого сина вона виростила не в неробстві, подібно його брату Полю, а в селянській праці.
Так ось що таке життя: це прикрості і втрата ілюзій у нероби Жанни, але це прикрості та радощі у трудівниці Розалі. І має рацію Розалі, говорячи: “Ось бачите, яке воно – життя: не таке хороше, тай не таке погане, як думається”.
Мопассан завершав роман оптимістичною нотою. У старої, змученої Жанни з’явилася нова надія. Вона тримала у руках крихітну істоту – онуку, дочку Поля, символ майбутніх радощів, які можливо, також будуть зруйновані, але дадуть відчуття життя, яке “не таке вже хороше, але і не таке вже й погане, як думають”.
У романі немає безвихідного смутку, нема відчуття похмурої трагедії взагалі всього людського буття. Життя прекрасне вже тому, що воно повторюється. Новонароджена онука Жанни, вірогідно, побачить знову синь такою ж сяючою, як Жанна у дні її юності, і любов такою ж світлою...
Список використаних джерел
Владимирова М.М. Истоки и особенности пессимизма в мировоззрении и творчестве Мопассана //Филологические науки. – 1993. – №1. – С. 48-61.
Данилин Ю.И. Мопассан-романист //Мопассан Ги де Жизнь. Милый друг. – М., Правда, 1981. – С. 3 – 16.
Лану А. Мопассан. – М.: МОСТЭпик, 1992. – 378 с.
Мениаль Эд. Ги де Мопассан /А. Чеботаревская (пер.). — Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 320 с.
Пащенко В.І. Гі де Мопассана: нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1986. – 230 с.
Пронкевич О.В. Соціально-психологічна проза в літературі ХІХ століття //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2001. – №8. – С. 40-47.
Пузиков Л. Ги де Мопассан //Пузиков А. Рыцари истины. – М.: Книга, 1986. – С. 349-392.