4. Затонський Д. Ернест Хемінгуей – письменник і людина // Вікно в світ. – 1999. - № 6. – С. 6-27

У першій книжці оповідань “У наш час” письменник намагається поєднати трагічні фрагменти воєнного досвіду із буденною прозою мирного життя. Як підводна течія життя виступає війна і в першому романі Хемінгуея “І сонце сходить”. Власне про війну і безпосередній досвід людини на війні розповідається в другому романі Хемінгуея “Прощавай, зброя” (1929).

Громадянська війна в Іспанії визначає цілий період у житті і творчості письменника [5; 121]. Після Другої світової війни Хемінгуей замислює велику підсумкову книгу – трилогію про війну в повітрі, на воді і на суші. Ніби в концентрованому вигляді задум здійснено в романі “Через ріку і до тих дерев” (1947). Відомо, що “Старий і море” (1952) також мав входити як фрагмент до трилогії. Саме в цій повісті прголошується гімн людині, її невіддільності від природи та її непереможності. Точно і переконливо відтворивши епізод риболовлі, письменник на цьому реальному матеріалі вибудував абстрактно-універсальну притчу, надавши символічного звучання чи не кожній задіяній деталі.

Незважаючи на той факт, що Ернест Хемінгуей працював багато часу кореспондентом в американських та канадських газетах та завжди перебував у коловороті політичних, культурних подій свого часу, в його творчості марно було б шукати пропаганди певних політичних ідей чи прямих політичних декларацій. Як реаліст, він завжди прагнув змальовувати життя в усій його багатобарвності, бо художнє відтворення суворої, немилосердної правди життя справляє на читача незрівняно більший вплив, ніж будь-яка політична пропаганда. Саме цей принцип і покладено в основу естетики, письменницького кредо Хемінгуея.

Якими б не були твори Хемінгуея, він завжди залишався у колі загальнолюдських морально-етичних категорій. Письменник сповідував філософію своєрідного стоїцизму, витримки під ударами долі, стійкості у найбезпечніших життєвих ситуаціях [5;134].

5. Хемінгуей Е. Старий і море. Біографія письменника. Загальна характеристика творчості. – Х.: Ранок, Веста, 2002. – 164с.

Перше десятиліття письменницької діяльності виявилося найбільш плідним у творчості Хемінгуея. Саме в цей час сформувалися його головні естетичні принципи, окреслились основні проблеми. Хемінгуей проповідував культ людини, яка не здається у боротьбі з життєвими випробуваннями. Всі його герої набиралися життєвого досвіду, мужнішали, зрештою, старішали разом з письменником. Здебільшого небагатословні, позбавлені будь-якого хизування чи прагнення стати в позу, вони у хвилину небезпеки доводять свою здатність на героїчні дії, на мужні й людяні вчинки.

Герої Хемінгуея не намагаються формулювати якісь філософські, політичні, моральні висновки [5; 58]. Вони не аналізують життєвих обставин, а діють у них. Вони уникають роздумів чи узагальнень, не люблять висловлювати свої аргументи навіть з тих питань, які їх хвилюють. За маскою спокою, байдужості, часом жарту часто приховані біль, тривога, незадоволення, страждання. Саме така насиченість внутрішньої експресії визначає тон хемінгуеївської оповіді.

Рушієм сюжетної дії в Хемінгуея є не розвиоток конфлікту, не зіткнення протиріч, а посилення незадоволенності, внутрішнього дискомфорту героя. Звідси наростання емоційної напруги, гра висловленого й невисловленого.

У більшості творів Хемінгуея відсутня чітка композиційна схема. Зав’язка виходить ніби за рамки сюжету. У багатьох творах такою зав’язкою є війна, що визначає драму людського життя. Дія розпочинається власне в момент кульмінації – це апогей суму й тривоги. Розв’язка конфлікту також здебільшого відсутня, оскільки для самого героя вирішення проблем є неможливим [5;64].

Хемінгуей широко використовує прийом контрасту. Життєві катастрофи, трагічні переживання різко контрастують з побутовими діями, звичайними справами і розмовами людей. На контрастах побудовані романи письменника.

5. Хемінгуей Е. Старий і море. Біографія письменника. Загальна характеристика творчості. – Х.: Ранок, Веста, 2002. – 164с.

Особливості хемінгуеївського стилю є те, що він звичайно передає роздуми героя розповіддю не від першої, а від другої особи, що сприяє напруженості внутрішнього монологу, непомітно втягує в ситуацію й самого читача. Лексика творів досить проста, розмовна, герої Хемінгуея часто вживають і не зовсім “джентельменські” слова, вони не приховують за респектабельною поведінкою своїх справжніх почуттів.

Хемінгуей не тяжіє до метафор, здебільшого використовує слова не в переносному, а у прямому їх значенні. Порівнянь небагато, і вони, прості й конкретні, точно передають внутрішній стан героя. Мова Хемінгуея відзначається простотою, виразністю і лаконізмом. Метою автора, на наш погляд, не є повне розкриття уяви читача, викликати не просто цікавість до долі героя, а прилучити до співучасті у вирішені його життєвих проблем. Автор нічого не підказує, він подає скупі факти, надаючи читачеві можливість самому дійти певних висновків.

Стиль Хемінгуея - явище надзвичайної ваги. Його джерелом стає уникальне схрещення особистого, американського, цивілізаційного і загальнолюдського, що й визначило і талант, і долю письменника. Для Хемінгуея надзвичайно важливою є метафора айсберга, до якої неодноразово звертався письменник, намагаючись сформулювати сутність власної “технології”, спрямованої передусім на відтворення правди життя. Хемінгуей намагається поєднати епістемологію з архітектурою, головну увагу приділяв “моменту істини”, а не декадентському видовищу, що розважало публіку.

Хемінгуей майстерно користується набутками попередників і сучасників. Від Генрі Джеймса він успадковує ідею “точки зору” - вміння знайти і включити такого