героя, таку свідомість, яка найповніше може відбити необхідний згусток реальності; від фронтіра – “героя кодексу”; втілює заповіт Джеймса – не описувати, а зображувати – саме звідси драматургічність і біхевіоризм його прози; використовує досвід романтиків, звертаючись до глибинної символіки, ефективно розробляє і широко запроваджує все, що в перші декади ХХ сторіччя вносилося в мистецтво психологією. Це і потік свідомості Д. Джойса, якого Хемінгуей не наслідував, але знав добре; це і принцип асоціативності людської пам’яті, що об’єднує творця, героя і реципієнта у виконанні Марселя Пруста; це і система повторів і лейтмотивів, продумана Гертрадою Стайн, яка спиралася на континуальність свідомості і підсвідомості і на наявність окремих точок, які можуть слугувати моментами фіксації, скеровування сприйняття в потрібному автору напрямку. Хемінгуеївський стиль сьогодні не лише сприйнято, а й “освоєно” літературою ХХ сторіччя, що не тільки не пременшує, а, навпаки, яскравіше підкреслює постать і значення першовідкривача.
3. Аналіз поівісті “Старий і море”
Першим підступом до створення повісті “Старий і море” був нарис “На блакитній воді. Гольфстримський лист”, опублікований 1936 року.
До створення повісті Хемінгуей звернувся 1950 року і написав її під впливом високого натхнення, пов’язаного з його захопленням чарівною молодою жінкою Адріаною Іванчич. Закоханність додала письменникові творчих сил, сповнила жагою до літературної праці.
17 лютого 1951 року письменник остаточно завершив роботу над повістю. Новий твір здобув схвальну оцінку друзів автора Чарльза Скрібнера, Аарона Хотчнера, Леланда Хейуорда та інших. Повість була надрукована у травні 1952 року в журналі “Лайф” і через рік відзначена найпрестижнішою в Америці Пулітцерівською премією у розділі прози, автора нагородили медаллю за заслуги перед Американською Академією літератури й мистецтва. У 1954 році “Cтарий і море” удостоївся Нобелівської премії. У рішенні Нобелівського комітету сказано, що премія присуджується за видатну майстерність стилю у сфері сучасного оповідного мистецтва, яка особливо яскраво виявилась у повісті “Старий і море” [6; 29].
Повість Е. Хемінгуея через побутову основу оповіді та повільний розвиток сюжету нагадує біблійну притчу. Одним із провідних у творі є мотив незвичайної риби, про яку так довго мріяв і нарешті спіймав старий рибалка. Спіймав, доклавши для цього надлюдських зусиль, але його здобич відняли акули, і старий повернувся додому лише з обідраним скелетом риби. Деякий час Сантьяго вважав себе переможеним остаточно і безнадійно, бо для нього гігантська риба – це не тільки сите, спокійне життя, а й можливість довести всім, і в першу чергу, самому собі, що він ще на щось здатен. Хемінгуей сповна використав у повісті свій знаменитий ефект “айсберга”, змалювавши тільки видиму частину “льодової глиби”.
6. Мальковець Н.Л. Чесна проза про людину: Вивчення повісті Е. Хемінгуея “Старий і море” // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. - № 3. – с. 29-32
Видима частина – двобій старого із силами природи; у невидимій, підводній частині айсберга, криються роздуми автора про найважливіші проблеми життя: людина і суспільство, людина і природа, людина і Всесвіт.
Історія рибалки переростає в історію трагічної долі старого, приреченого життям і суспільством на самотність і жорстоку боротьбу за виживання. Автор, зображуючи ситуацію людини, яка, начебто, програла двобій з природою, однак, не вдається до песимізму. Автор намагається довести, що людина має вірити у власні сили, бо зневіра і песимізм не допоможуть їй вийти із скрутного становища. За будь-яких обставин треба не здаватися, не опускати руки, прагнути перемоги. І зрештою старий виходить переможцем у жорстокій битві за життя, за право зватися людиною.
Мотив перемоги втілений, зокрема, у образах левів, що часто сняться старому, і хлопчика, який не залишає його у скрутну годину. Ці образи, на нашу думку, символізують силу, юність, любов до життя і віру в перемогу.
Одним з найбільш філософічних героїв Хемінгуея є Сантьяго. Цей самостійний, мужній старий зважується сам на сам вийти на двобій зі стихією. Старий кубінець – рибалка втілює в собі узагальнені риси людей нерозкритих можливостей, які за певних обставин можуть показати, на що здатна людина.
Автор змальовує Сантьяго як мировидну людину, але з породи тих, хто не звик здаватися і тримається, поки живий. Спіймавши велику рибину, яка несе його в море, старий не впадає у відчай, а намагається точно розрахувати свої сили і сили риби, готується до нелегкого двобою. Не один раз він жалкує, що поряд з ним не має хлопця, який би міг йому допомогти. Сантьяго звертається і до Бога, хоча, нам здається, що він не дуже розраховує на силу молитви. Попри смертельну небезпеку, яка загрожує йому з боку риби, він залишається витриманим і спокійним, поважаючи в ній достойного противника.
Від початку до кінця книги Сантьяго веде розмову з рибою і з самим собою. Старий помічає життя природи навколо себе, щиро радіє пташці, яка сіла відпочити на його лодку під час свого нелегкого перельоту. У цієї людини своє, особливе сприйняття світу. Довгождана величезна риба йому дорожча за брата, він прирівнює її до далеких друзів – до “сестер моїх зірок”, до місяця, радіючи з того, що людина не вбиває сонце, місяць, зорі.
Сантьяго добре знає рибальську справу, вміє передбачати поведінку риби. Щоправда інколи впадає у зневіру, його пригнічує думка про ниминучу поразку. Він мріє про велику рибу, яку убив би не просто, щоб продати її, а тому, що він справжній рибалка. Треба лише забути