І сонячний промінь так прикро блищав;

“Прощай” ми сказали – холодне прощання!

Ти ґречно вклонилась на ґречне вітання Гейне Г. Книга пісень. – К., 1994. – С. 54. .

Природа у Гейне стає співучасницею його переживань: квіти і дерева, хмари і зірки, сонце і місяць, солов’ї і лебеді разом з поетом сміються і плачуть, радіють і сумують, розмовляють з ним, співчувають йому. Але тут відсутня органічна єдність людини з глибинно таємничим життям природи, що було характерним для раннього німецького романтизму. Тому паралелізм переживань героя і природних явищ – лише гарне порівняння, поетична метафора.

“Книга пісень” Генріха Гейне стала видатним явищем німецького романтизму, а її творець справедливо заслужив найвищої оцінки як ліричний поет, співець кохання. Мало кому з поетів вдавалося так тонко передати страждання душі, журбу, сумовитість, органічно поєднати фольклорну традицію зі світосприйняттям сучасної йому людини.

III. Значення творчості Г. Гейне та її вплив на культуру інших народів

Генріх Гейне – один із тих великих поетів, які належать не тільки своїй батьківщині, а й усьому людству. Тому ще за його життя з’являється чимало перекладів його творів різними європейськими мовами. В Україну Гейне прийшов у другій половині ХІХ століття, в тогочасній періодиці друкували вільні переклади. Вільне ставлення перекладачів до змісту і форми оригіналів виливалося в українізацію переспівів з Гейне, де Рейн ставав Черемошом, а романтичний німецький рибалка – бокорашем. І хоча серед перекладачів були такі постаті як Ю. Федькович і М. Старицький, зверталися вони до німецького поета здебільшого випадково. Так, славнозвісну “Сосну” Старицький переклав не з оригіналу, а з Лермонтовського переспіву. Інші вірші Гейне звучали у нього, мов українська народна пісня з характерними мовними зворотами.

У перекладах Старицького гейневські образи часто набувають типово українських рис: “У милої в косах барвінок рясний”, “Снилась мені дівчинонька – коси довгі, чорні...”

Справжнє знайомство України з Гейне почалося 1892 року, коли у Львові вийшли дві збірки. У перекладах Лесі Українки і Максима Стависького було видано “Книгу пісень”, а в перекладах Івана Франка “Вибір поезій” Г. Гейне.

Молода Леся Українка зробила першу вдалу спробу повнокровно відтворити поезію Гейне українською. Її перу належать дев’яносто два переклади з “Книги пісень”. Вони малюють образ юного Гейне, побачений очима нашої поетеси.

Наприкінці ХІХ століття лірику німецького поета перекладали Михайло Коцюбинський, Павло Грабовський, Куліш, Микола Вороний. А на зорі ХХ століття – Панас Мирний, Борис Грінченко, Агатангел Кримський.

Деякі вірші Гейне набули в Україні такої популярності, що стали народними піснями. Так сталося з романсом “Коли розлучаються двоє” в перекладі Максима Стависького.

У 1918-19 роках київське видавництво “Серп і молот” випустило перше повне українське видання “Книга пісень” у двох томах (у перекладах Дмитра Загула і Володимира Кобилянського).

У 1930-33 роках вийшов чотиритомник “Вибраних творів” у перекладах Дмитра Загула. 1956 року, до 100-річчя з дня смерті поета одне за одним виходять кілька видань. Переклали Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Леонід Первомайський, Андрій Малишко, Сава Голованівський, Дмитро Павличко, Марія Пригара та інші.

Праця над творами Гейне стала для кількох поколінь українських поетів справжньою школою майстерності. Досить навести такий приклад: відома поезія “Лорелей” має до п’ятнадцяти перекладів!

Гейне свідомо і сміливо шукав нових шляхів у поезії. В одному з листів у вересні 1822 року він писав: “Звідусіль я чую, що викликав і далі викликаю великий інтерес (як поет). Хвалять чи лають – мені байдуже. Я не сходжу з тієї дороги, котру раз і назавжди визнав найкращою. Дехто каже, що вона заведе мене у злидні, інші – на Парнас, а треті, що вона веде прямо у пекло. Хоч би як там було, цей шлях новий, я шукаю пригод.

Поет-новатор не помилявся. “Книга пісень” ще за життя автора витримала тринадцять видань, а 1855 року вийшла у французьких перекладах. Багато віршів з “Книги пісень” покладено на музику такими видатними композиторами як Шуман, Шуберт, Ліст, Берліоз, Шопен, Гріг, Чайковський, Мусоргський, Бородін, Римський-Корсаков, Танєєв, Лисенко, Рудкевич, Ревуцький, Лятошинський та ін. Чимало поезій з книги Гейне стали народними піснями і в Німеччині, і за її межами, наприклад, у Боснії – “Азра”, у Грузії – “Вродливице рибачко”.

Висновки

Отже, збірка “Книга пісень” Г. Гейне складається з чотирьох циклів – “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Знову на батьківщині” й “Північне море”; як окремий підрозділ, включено до неї вірші з “Подорожі на Гарц”. Створювалися цикли в різний час: перший з них – це збірка 1821 р., другий – “Ліричне інтермецо” із книги 1823 р., до третього і четвертого ввійшли поезії, написані в 1824-1826 рр. А це означає, що в своїй сукупності “Книга пісень” відбиває еволюцію поетичної творчості Гейне кінця 10-х і 20-х рр. Збірці притаманна певна тематична єдність, яку, проте, не слід перебільшувати. Провідною в трьох циклах виступає тема любові, однак у кожному із них вона набуває різної ліричної інтерпретації.

“Книга пісень” належить до кращих здобутків німецької романтичної літератури першої половини ХІХ ст. Її ідейний зміст випливає з тогочасної об’єктивної дійсності. Саме в ній вбачає джерело своїх страждань ліричний герой: “Любовна скарга переростає в скаргу на несправедливість злого світу, особисте розчарування – у неприйняття цього світу” Тронская М. Творчество Гейне. – М.. 1978. – С. 10.. Тому типова для романтизму тема нерозділеного кохання звучить у Гейне по-новому.

Композиція “Книги пісень”,