Незабаром після видання Часовника Іван Федоров і Петро Мстиславець змушені були покинути Москву. Відомо, що Іван Федоров піддавався в Москві гонінням за свою діяльність. Нагадування в післямові до Львівського Апостолу о «багатьох звинуваченнях в єресі», що зводилися недоброзичливцями на першодрукарів, змушує припустити, що однією з головних причин переслідування Івана Федорова і Петра Мстиславця було їхнє критичне відношення до тексту що друкуються ними в богослужбових книгах, їх «вільнодумство». Очевидно, першодрукарі мали можливість підготуватися до від'їзду. Вони захопили із собою багато типографських матеріалів (матриці, пунсони, різьблені дошки).

Після від'їзду Івана Федорова і Петра Мстиславця в Литву друкарство в Москві не припинилося. Продовжили справу Івана Федорова його учні - талановитий майстер друкарського мистецтв Андронік Тимофєєв Невежа і Никіфор Тарасієв. У 1567-1568 рр. у Москві ними була обладнана друкарня, із якої в 1568 р вийшло перше «післяфедоровське» російське видання Псалтиря. В оформленні книги дуже відчутний вплив орнаментики Івана Федорова. Але з'являються і нові риси, зокрема, велика декоративність і рельєфність ініціалів.

При пожежі Москви 1571 р. згоріло Друкарське подвір'я. Іван Грозний доручив Андроніку Невежі влаштувати друкарню в Олександріївській слободі. Тут у 1577 р. вийшло ще одне видання Псалтиря, із погляду поліграфічного й оформлювального менш цікаве, ніж московське. В Олександріївській слободі, по відомостям, наведеним відомим російським бібліографом XVIII ст. Д.Є._Семеновим-Рудневим, друкувалися світські книги. Він згадує, зокрема, дві книги про зовнішню політику Івана IV, до нас, на жаль, які не дійшли.

Після 12-літньої перерви, у 1589 р., у Москві Андронік Невежа випускає Триодь постну. Андронік Невежа керував московською друкарнею до 1602 р. Потім на чолі її стає його син - Іван Андроніков Невежин.

У XVI ст. у Московській державі видано 17 друкарських книг, тиражі їх не перевищували 1000 екземплярів.

1.2. Книга в Росії в XVII ст.

Внутрішнє і зовнішнє становище в країні в перші десятиліття XVII ст. не сприяло розвитку книжкової справи. Зміни в соціально-економічних відношеннях у Московській державі XVI ст. призвели до посилення феодального утиску, погіршенню положення народних мас і, як слідство, до загострення класової боротьби.

У XVII ст. зросло число осіб, що володіли значними книжковими зборами. Серед них - служиві люди, члени царської сім'ї, представники вищого духовенства, освічені ченці, справщики Друкарського подвір'я, купці. У книжкових зборах приватних осіб усе більше місце займає світська література. Найбільший інтерес читачів XVII ст. викликали книги по історії, філософії, географії, космографії, медицині, але кількісно переважала усе ж релігійна література, що відповідало умовам часу, місцю, що релігія і церква займали в житті суспільства.

Введення друкарства в Московській державі не усунуло рукописного виробництва книг. Аж до XVIII ст. рукописна книга в Росії поширена більше, ніж книга друкарська.

Причин для цього було декілька: недосконалість ремісничої техніки друкарства; дороговизна друкарської книги в порівнянні з рукописною; монопольно-державний характер російського друкарства; церковний диктат; схильність письменного населення до звичної рукописної літератури і т.п.

Центром виробництва рукописних церковно-службових книг у XVII ст. залишалися по-давньому монастирі.

Збільшення кола читачів із нових соціальних прошарків призводить до демократизації книги. Рукописна література поступово втрачає релігійний характер, стає більш світською і близькою до життя. У московському суспільстві виникає і з роками посилюється інтерес до природничонаукових і гуманітарних знань.

У XVII ст. зароджується російська періодична преса. Родоначальником її вважається рукописні «Куранти», або «Вести». Їхня поява була викликана потребою в інформації про закордонні події, про відношення іноземних держав до Росії. «Куранти» складалися чиновниками Посольського наказу в одному примірнику як дипломатичні таємні документи.

Після смерті в 1602 р. Андроніка Невежи на чолі Друкарського подвір'я став його син Іван Андроніков Невежин. З 1601 по 1611 р. обидва вони надрукували 10 видань церковно-службового характеру.

Під час польсько-литовської інтервенції друкарство продовжувалося в Нижньому Новгороді.

У 1614 р. Московске друкарське подвір'я було відновлене, відновив свою діяльність повернувшийся з Нижнього Новгорода Микита Фофанов. Штат Друкарського подвір'я поступово збільшується. Реміснича стадія розвитку друкарства, коли майже усі виробничі операції здійснювалися одною особою, поступається місцем мануфактурній, з властивою їй спеціалізацією і поділом праці.

На початку 30-х рр. XVII ст. на Московському друкарському подвір'ї з'явився новий майстер - Василь Бурцев-Протопопов. Він керував самостійним відділенням друкарні й іменувався «под’ячим азбучної справи». З 1633 по 1642_р. він випустив 17 книг. Пізніше, наприкінці 70-х рр., у Троїцькій вежі Кремля була влаштована «Верхня» палацева друкарня - особиста друкарня царя. Керував нею відомий вчений, поет і драматург Сімеон Полоцький. Тільки вона мала право на видання книг без спеціального дозволу патріарха, не залежала вона і від керування Друкарського подвір'я. З 1679 по 1683 р. «Верхня» друкарня випустила шість книг, у тому числі декілька творів Сімеона Полоцького.

У 1654 р. на чолі Друкарського подвір'я стає патріарх Нікон, проводиться виправлення церковних книг у зв'язку з проведеною ним реформою церкви. З 1686 р. керівництво Друкарським подвір'ям переходить у руки братів Ліхудов; вони одночасно викладали в Слов'яно-греко-латинській академії. При Ліхудах учні і викладачі академії працювали на Друкарському подвір'ї справщиками і редакторами.

Протягом XVII ст. у Москві було надруковано 483 книги. За змістом вони діляться на три групи: 1) літургічні, церковно-службові або культові; 2)_книги релігійні, але не літургічні, призначені для читання поза церквою; 3)_книги не релігійні.

Особлива група видань XVII ст. – букварі, азбуки,