Політика освіченого абсолютизму, що прикривається ідеєю «загального блага», але в дійсності яка прагнула підпорядкувати суспільну думку, спочатку сприяла розвитку видавничої справи. Вже в 60-ті рр. книжкова продукція різко зросла, уклавши до кінця 80-х рр. більш 400 видань у рік. Виняткову роль у рості книжкової продукції і розширенню тематики книг зіграв указ про вільні друкарні, опублікований на початку 1783 р. і що велів «не розрізняти друкарень для друкування книг від інших фабрик і рукоділь». Указ давав можливість приватним особам заводити друкарні, не питаючи для цього спеціального дозволу уряду. Для відкриття друкарні було потрібно лише заявити в місцеву управу благочинства, куди рекомендувалися на зтвердження і списки книг, що призначалися до видання.

Указ про вільні друкарні сприяв розширенню видавничої справи і розвитку приватної ініціативи. З цього часу приватні друкарні починають грати важливу роль у розвитку руського друкарського виробництва. Вони випускали книги для більш широкого кола читачів, краще враховували попит на книгу.

З 1784 р. з'являється багато приватних друкарень у Петербурзі, Москві й в інших містах - Астрахані, Володимирові, Воронежі, Тобольске, Калузі, Смоленську, Пермі, Нижньому Новгороді, Костромі, Тамбові - всього в 17 губерніях.

Наприкінці 80-х - початку 90-х рр. налякана зростаючою силою друкарського слова, що підривало підвалини кріпосницького ладу, і французькою революцією 1789 р. Катерина II приймає ряд мір, зтісняючих для літератури і журналістики. У 1786 р. була введена найсуворіша духовна цензура, звернена не в останню чергу проти творів французьких просвітителів.

У 1787 р. Катерина ІІ підписала указ «О запрещении в продажу всех книг, до святости касающихся». Цей указ був спрямований насамперед проти Новікова «Типографической компании» - велика частина книг були вилучені на підставі указу з приналежних йому друкарень. У 1796 р. вийшов указ про закриття вільних друкарень і введенні в чотирьох російських містах «столичної цензури», перегляду якої підлягали усі видання, що виходили в Росії. У 1798 р. створені цензурні заснування у всіх російських портах для перегляду ввезених у Росію книг, а в 1800 р. ввіз іноземних книг був заборонений. Централізація і безглузда строгість світської і духовної цензури, доведені до скрути, призвели до скорочення кількості видань. Якщо колись звичайним було 350-400 книг у рік, то в 1797 р. вийшло 262 назви, а в наступні роки ще менше.

Друга половина XVIII ст. була кінцем панування рукописної книги в репертуарі читання російського читача. На зміну стародруку, що обслуговує майже винятково потреби церкви, утилітарно-прагматичним виданням петровського часу прийшли книги з маркою Академії наук. Московського університету і «вільних» друкарень, різноманітні за змістом, доступні по ціні, що широко поширюються в столицях і провінційних центрах Російської держави.

Друга половина XVIII ст.- час формування типів наукової і навчальної книги. Активізація діяльності Академії наук, виникнення нових наукових центрів призвели до збільшення випуску наукової літератури, до розширення її тематики. Видано два зібрання творів М. В. Ломоносова. Друкуються докладні звіти про експедиції, організованих Академією наук по вивченню різноманітних районів країни. Широтою тематики відрізнялася наукова література по природознавству і техніці. З'являються перші навчальні керівництва російською мовою по ряду галузей знань.

Розділ ІІ. Книга і книжкова справа в Україні в XVI- XVIІІ ст.

2.1. Книгописання

Період кінця XVI — першої половини XVII ст. можна назвати часом розквіту української книжкової культури. Таке піднесення позначилось і на мистецькому оформленні, і на тематиці та мові рукописних пам'яток. Якщо в другій половині XVI ст., точніше, починаючи з 60-х pp., відбувався процес проникнення народної мови в літературні пам'ятки, причому не лише світського, а й богослужбового характеру, то в першій половині XVII ст. вживання народної розмовної чи української книжної мови стало явищем повсюдним. Серед історичних причин спалаху письменства (йдеться не лише про літературу, а й про книгописання) можна виділити деякі основні. Поширення реформаційних ідей стало неабияким поштовхом до пробудження національної свідомості, що, своєю чергою, спричинило вияв інтересу українських книжників до перекладу літургійних текстів "простою", тобто розмовною мовою. Другим важливим стимулом до активізації книгописання стала поява неперервного українського друкарства. З одного боку, друкована книжка збагатила репертуар новими пам'ятками і, зрозуміло, вигравала порівняно з рукописною за якістю виконання та мобільністю виготовлення. З іншого — друковані видання викликали так звану читацьку спрагу на книжку, тоді як самі друковані книжки цієї спраги вдовольнити не могли. Адже можливості друкарень ще не відповідали рівневі попиту на їхню продукцію, друкована книжка коштувала набагато дорожче за рукописну. Окрім того, цензурний контроль не давав змоги друкувати всі поспіль потрібні тодішній читацькій аудиторії твори (йдеться передусім про пам'ятки полемічного письменства, що мали подекуди яскраву спрямованість проти офіційної політики та церкви в межах Речі Посполитої).

Упродовж другої половини XVI — першої половини XVII ст. в Україні часто переписували Прологи, оскільки за цей час пам'ятка жодного разу не виходила друком. Найбільша кількість списків припадає на другу половину XVI_ст.,