У другій половині XVI і першій половині XVII ст. переписували також Устави (Устав 1639 p. Івана Гаврилевича), Кормчі (Кормча 1599 p. Петра Станіславовича з Костянтинова), Торжественники (копія 1618 p. дяка Семена Демковича зі Стрятина), Требники (Требник XVI ст., імовірно, з Києва), Часослови, Чиновники тощо.

Пам'ятки, призначені для індивідуального читання, представлені різноманітними жанрами. Виділяють, зокрема, пам'ятки патристичної, агіографічної, історичної (чи історіографічної) прози, природознавчої літератури, юридичні, художні. Найбільшу кількість списків творів патристичної літератури датують першою половиною XVII ст., трохи меншу — XVI ст. Найпоширенішими серед них були переписи творів Василія Великого, Єфрема Сирина, Григорія Богослова.

Починаючи від третьої чверті XVI ст. українські читачі виявляли особливу зацікавленість учительними Євангеліями, які одночасно використовували і в церковній практиці, і як домашню лектуру. В Україні практично кожний рукописний кодекс — свого роду неповторне явище. Адже кожен переписувач компонував зміст книжки на власний смак, окрім того, досить часто пожвавлював мову оригіналу діалектними чи іншими мовними особливостями.

Упродовж другої половини XVI — першої половини XVII ст. візантійська традиція ще помітно впливала на розвиток української книжності. Прикладом типу книжки, сформованого за візантійським зразком, може бути збірник морально-повчальних творів — Ізмарагд. Одночасно виникали цілком нові типи, що склалися під впливом європейської (зокрема польської) книжкової культури (збірники з текстами творів світської літератури: поезії, прози, драми) і як самобутні національні типи (збірники полемічних творів). За приблизними підрахунками, співвідношення між перекладними та оригінальними пам'ятками (за кількістю назв і копій) від другої половини XVI_ст. почало змінюватися на користь оригінальних (переважно за рахунок полемічних та літописних).

Важливо, що в рукописну книжку XVI ст. дедалі активніше проникали світські елементи: обширні передмови переписувачів, коментарі до основного тексту, дописки, а саме — тлумачення незрозумілих слів та виразів, примітки полемічного характеру. Таке явище було важливим показником секуляризації книжкової культури. Причому немалу роль у цьому процесі відіграла друкована книжка як найавторитетніша: переписувачі наслідували її структуру і зміст, насичені світським елементом набагато більше, ніж рукописні пам'ятки.

Судячи із збережених списків або згадок про них, можна говорити про певну тенденцію розвитку книгописання. До 80-х pp. XVI ст. кількість рукописних пам'яток помітно зростала. Після виникнення друкарства вони ненадовго (на одне-два десятиліття) трохи втратили попит. Проте від початку до середини XVII ст. масштаби книгописання внаслідок загального культурного прогресу (друкована книжка не встигала задовольняти попит широких освічених кіл) помітно зросли.

У другій половині XVI ст. основними осередками виробництва книжок, як і раніше, залишалися монастирі: київські (Печорський, Михайлівський), галицькі (Унівський, Спаський), волинські (Зимненський, Пересопницький).

Найбільша кількість рукописних пам'яток осідала в монастирських бібліотеках. У середині XVI — першій половині XVII ст. далі поповнювалися книгозбірні Києво-Печерського, Пустинно-Микільського, Михайлівського Золотоверхого, Видубицького, у Галичині — Унівського, Крехівського, львівського Онуфріївського, на Волині — Дерманського, Зимненського, на Закарпатті — Мукачівського, Грушівського монастирів.

Основну частину фонду монастирських бібліотек становили рукописні пам'ятки, причому не лише українські, а й білоруські, російські, латинські, польські, грецькі. Сюди входили й друковані книжки. За тематикою склад бібліотек був досить різноманітним. Окрім літургійних книжок, тут зберігалися й "четьї" книжки, зокрема Ліствиці, Патерики, Прологи, патристичні пам'ятки, Шестодневи, Учительні Євангелія.

Монастирські бібліотеки формувалися з книжок, переписаних зусиллями ченців, і за рахунок дарів. Переважно книжки до монастирів дарували магнати і шляхтичі.

Упродовж другої половини XVI — першої половини XVII ст. книжки переписували світські особи, ченці та представники білого духовенства. На підставі збережених записів можна зробити висновок, що серед них у другій половині XVI ст. кількісно переважали світські особи. У першій половині XVII_ст. зросла частка переписувачів із середовища білого духовенства. Із світських переписувачів, що вказали місце виготовлення книжки, у другій половині XVI ст. приблизно три чверті працювали в містах, натомість у першій половині XVII ст. майже вдвічі зросла частка кодексів, переписаних у селах.

2.2. Виникнення та розвиток друкарства в Україні

Поняття "друкарство в Україні" вужче від поняття "українське друкарство". Історію українського друкарства можна починати з діяльності першої Краківської кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі і, ймовірно, мала зв'язки з українськими культурними осередками.

Для виникнення друкарства саме у Львові щасливою обставиною стало те, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого — мандрівного друкаря Івана Федорова, який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві Іван Федоров був на службі в державній друкарні, а у Заблудові — в друкарні Г.О._Ходкевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем. Задумавши заснувати власну друкарню, Іван Федоров, якого в Україні називали Федоровичем, не випадково обрав Львів, велике торговельно-промислове і культурне місто.

У лютому 1573 p. львівська друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування Діянь і послань апостольських — книги, яку скорочено називали Апостолом. Перевидаючи Апостол, раніше надрукований у Москві, Іван Федоров наблизив правопис до загальноприйнятого в Україні, істотно доповнив вступну частину, збагатив орнаментику.

Того ж 1574 p. Іван Федоров надрукував перший у Східній Європі друкований підручник — Буквар. Для його укладання використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти, граматичні