Література осмислює дійсність у художніх образах, тому під час аналізу основну увагу треба приділити саме характеристиці образів і не лише героїв твору, а й образів предметів, природи, явищ і т.п.

Ідею твору, ставлення автора до зображеного ми можемо осягнути повною мірою, лише уважно проаналізувавши поетику тексту. Єдність художніх деталей, символів зацікавлює читача, створює психологічну атмосферу прилучення його до світу письменника, цілісно й глибоко розкриває головну думку.

Цінність твору вимірюється його художнім рівнем і значимістю ідеалів, проголошених у ньому.

Мотив ночі, тьми увиразнює враження про чорну, диявольську роботу трибуналу комуни, а отже, й усієї більшовицької системи, яка створила трибунали. Тьма панує над світом після вбивства героєм матері, темним і жорстоким буде майбутнє, яке будується такими як він.

Кольорова деталь – “чорний”.

“Це новий синедріон, це чорний трибунал комуни.

“Мої товаришці сидять за широким столом, що з чорного дерева.

“Чорний трибунал у повному складі”.

“Темним волохатим силуетом стоїть на сході княжий маєток, тепер – чорний трибунал комуни.

“Тільки біля чорного трибуналу комуни стоїть гнітюча мовчазність”.

“Я” про Андрюшу: “Він хоче подалі від цього чорного брудного діла?”

“Чорний трибунал комуни збирається до побігу”.

Кольорова деталь “чорний” від побутової (стіл з чорного дерева) трансформується у символічну. Разом з епітетом “волохатий” вона створює образ страшного звіра-сатани (“темний волохатий силует... чорного трибуналу комуни”), який знищує на своєму шляху все живе і світле.

У тексті новели письменник акцентує час розгортання подій — ніч, що символізує невідворотний жах того, що відбувається: "темної ночі в моєму надзвичайному кабінеті збираються мої товариші", "Північна тьма", "Сонце зайшло. Конає вечір. Надходить ніч". Незмінні атрибути ночі — зорі і місяць — підтримують ідейне навантаження "ночі". Образні контексти з цими словами лейтмотивом проходять через усю новелу: "Город мертвий і йде в дику середньовічну даль. На небі виростають зорі й поливають на землю зелене болотяне світло"; "Місяць стояв у зеніті й висів над безоднею. Далі відходила в зелено-лимонну безвість мертва дорога", "Навкруги пусто. Тільки місяць ллє зелений світ з пронизаного зеніту".

Письменник ніби грає словом, як умілий віртуоз, химерно перепідпорядковує колірні слова: зорі зелені, місяць — зелено-лимонний, місяць — зелений. Акцентування образу місяця в нічному пейзажі невипадково: нічне небесне світило уособлює ідею смерті, розстрілу в контексті новели. Якщо на початку твору місяць асоціюється з мертвим городом, мертвою дорогою, то в кінці неважко помітити логічне завершення цієї образної теми: "Тихо вмирав місяць у пронизаному зеніті".

Як контраст до нічного пейзажу в новелі постає вишуканий поетичний образ перламутрового ранку, який уособлює світле, життєствердне начало. У тексті цей образ контактує з тими структурами, що втілюють напруженість трагічної ситуації, і на цьому тлі настрій тривоги особливо вражає читача: "За вікном ішли росяні ранки і падали перламутри. Проходили неможливі дні", "Це чіткий перламутр на бенкеті голодної країни", "...А ранки цвітуть перламутром, і падають вранішні зорі в туман дальнього бору. ...А глуха канонада росте".

У новелах переважають зорові, кольорові образи: “гаптований захід”, “червінькова революція”, “бузинковий погляд”, “зелена революція”.

Отже, стильова манера новел Хвильового близька до імпресіоналістичної. Митці цього художнього напряму відтворювали світ у його миттєвій видозміні. Картини художників-імпресіоналістів вражають легкістю, прозорістю, нечіткими, розмитими лініями, мазками. Загалом колорит їх, наприклад, полотен К. Моне, світлий, теплий, сонячний. Так і новели Хвильового: його герої осяяні романтичним піднесеним серпанком мрії.

Література

Агеєва В. Автор і герой у структурі новели Миколи Хвильового // Слово і час. – 1993. – № 12.

Гроно нездоланних співців. – К., 1997.

Мукомела О. Невідоме: Сторінки літературної дискусії // Слово і час. – 1990. – № 1.

Савицька Л. Лінгвоестетичний аналіз новел М. Хвильового “Я (Романтика)” // Дивослово. – 1998. – № 11.

Хвильовий М. Твори у 2 т. – К., 1990.