битви, збройного повстання, високого духовного пориву. Лише легендарні дні власне, не конкретно-історичний час, а ідеалізоване втілення в ньому своїх романтичних марень, коротку мить узгодження мрії та дійсності, персонажі Хвильового вважають своїм, теперішнім часом, до якого постійно звернені їхні ностальгічні помисли.
Надія у міфологізованій світобудові прозаїка символізує Марія — людська і божа мати, материнське всепрощення й любов.
Недарма Марією названо і героїню «Арабесок» — уособлення поетової музи, романтичної мрії, натхнення. А в фантасмагоричному сні Б'янки «маестро Дантон» намагається довести свою правоту дон Кіхоту. «І його древній каламар, що з нього падають ножі дві сотні літ, зачаровує такою незначною деталлю, як спогад, коли він уперше взяв у руки перо й з тривогою вивів першу літеру. Це була «М». Мисль? Милість? М'ятеж? — не знає, але він думає, чи не була то Марія». Лише в ній як в уособленні Любові й Материнства — надія на віднайдення втраченого раю і втраченого часу, яка ніколи не зможе здійснитися.
Фантасмагоричні сни у “Арабесках” та “Сентиментальній історії” описані автором дуже тонко та виразно. Кожна деталь має смислове навантаження і сповнена символікою. Ці сни – це поезія у прозі, де з притаманною йому поетичною майстерністю, М. Хвильовий змальовує вічну боротьбу добра зі злом.
Ранні новели відбили нетривалий період майже цілковитого прийняття художником своєї неспокійної сучасності як світанку нової щасливої ери. Але М. Хвильовий був надто прозірливим і чесним митцем, щоб закривати очі на драматичну невідповідність між ідеалом і його реальним втіленням. Впродовж усього творчого шляху однією з найважливіших для нього була проблема розбіжності мрії і дійсності. А звідси у його новелах майже завжди два часові плани: непривабливе сьогодення, усі вади якого проступають дуже гостро, і протиставлене йому омріяне майбутнє або манливе минуле. Основним композиційним принципом таких новел, як «Синій листопад», «Арабески», «Сентиментальна історія», «Дорога й ластівка» (частково й «Повісті про санаторійну зону») є бінарне протиставлення сцен реальних і вимріяних, сну і дійсності, романтичних злетів і прикрих приземлень. Усе високе, романтичне, гарне співвіднесене з минулим або майбутнім, лише там вбачає письменник пошукуваний ідеал.
Література
Жулинський М. Микола Хвильовий // Із забуття – в безсмертя. – К., 1990.
Історія української літератури ХХ ст.: Книга перша. – К., 1993.
Кислий Ф. Микола Хвильовий // Нові імена в програмі української літератури. – К., 1993.
Хвильовий М. Новели, оповідання. – К., 1992.