Значення творчості Симоненка в національному відродженні української культури

План

Вступ

Проголошення державної незалежності України зумовило великі зміни в духовному житті, розвитку національної культури, літератури та мистецтва, в пробудженні історичної пам'яті народу. Світлом правди осяяні славні постаті справжніх синів України, державних діячів, народних ватажків, гетьманів. Вдруге прийшли до нас визначні мислителі, вчені.

Ліквідовано більшість «білих плям» в історії літератури — народу повернено імена письменників, що були його духовними вождями. Побачили світу художні твори сотень митців, закатованих у сталінських таборах, тих, чия творчість паплюжилась, оголошувалась ворожою, націоналістичною. З позиції істинності та науковості переписується історія української літератури, з'являються ґрунтовні дослідження творчого спадку визначних майстрів слова, які десятиліттями перебували в забутті.

Василь Симоненко став для нас легендою. Нескорений, як Прометей, з гарячою і пристрасною натурою, непримиренний до ворогів українського народу, великий патріот своєї Вітчизни, щирий і добродійний, він увійшов у літературу як поборник правди і добра.

Його творчість засяяла на небосхилі української літератури яскравим сонцем, яке висвітлило вартісні скарби незборимого духу нашого народу. Твори Василя Симоненка сприяли піднесенню нашої літератури на широкій ниві загальнолюдського гуманістичного буйноцвіття, поряд з творами кращих поетів сучасності заявили про Україну як про державу з великим людським потенціалом, з незмірними інтелектуальними можливостями.

Твори його, напоєні високим життєстверджуючим оптимізмом, живуть і шануються людьми як дорогоцінне надбання духовної культури. Поета називають сурмачем доби, витязем української поезії, спадкоємцем шевченківських рис поета-революціонера. Будь-якої фальші позбавлені сказані ним слова: "Я хочу правді бути вічним другом". Творчість Василя Симоненка самобутня, непересічна і духовно невичерпна, бо йде від серця самого народу. Вона глибинно мудра і прониклива. Кому не байдужа доля українського народу, того не може не хвилювати синівська любов поета до рідної землі.

Показати роль В. Симоненка та його творчості у національному відродженні української літератури – головна мета цієї роботи.

Робота складається з вступу, трьох основних частин, висновків та списку використаної літератури.

I. В. Симоненко – поет з когорти шістдесятників

Творчість В. Симоненка за своїм значенням в українській літературі, зокрема у визначенні того напряму, яким вона пішла з початку шістдесятих років, явище унікальне. І вона, безперечно, заслуговує на більш глибоке вивчення.

За суттю своєю шістдесятники були новаторами, які прагнули поставити нашу літературу в рівень світової літератури. Вони по-новому підходили до конструювання художніх образів, поетизуючи, зокрема, реалії, що їх принесла науково-технічна революція, досягнення в розвитку космонавтики, атомної енергії, інших галузей науки. Особливо яскраво ці нові якості мистецтва слова розкрилися у творчості І. Драча, М. Вінграновського, Ліни Костенко.

Проте, придивившись до поезії В. Симоненка, цих атрибутів новаторства не помітимо. Немає в ній ні космічних масштабів, ні атомних пристрастей, ні прикмет наукових досягнень, вплетених в основу художніх образів, ні якихось жанрових новацій, ні складної тропіки, символів. Увесь Симоненко — в руслі поетики, основи якої заклав Великий Кобзар, яку розвивали далі Леся Українка, М. Рильський, В. Сосюра, А. Малишко.

Становлення творчості поета припадає на складний час.

Серед українців зростало невдоволення. Люди мислячі, освічені розуміли, що потрібно щось робити, доки не пізно. Серед них революціонізуючою силою були такі письменники, як О. Довженко, Г. Тютюнник, О. Гончар, М. Руденко, С. Плачинда, І. Дзюба, В. Стус, Л. Костенко, М. Вінграновський, І. Драч та багато інших. У цій шерензі стояв і Василь Симоненко. Озон хрущовської "відлиги" лоскітливе почав наповнювати легені молодої поезії.

У цей час виходить друком його перша збірка "Тиша і грім". У ній по-новому прозвучали актуальні теми сьогодення, вона поєднала в собі і юнацькі поетичні починання студентських років, і цілком зрілі, філософськи мудрі, виважені і грізні своєю громадсько-політичною наснаженістю твори, з яких збиралися життєдайні хмари, що мали пролити живлющі духовні дощі. І цей грім розкотисте й повнозвучно пролунав уже по смерті поета у збірці "Земне тяжіння", яка й привернула увагу нашого та зарубіжного читача. Після цього вже не можна було замовчувати значення творчості Симоненка як нового явища в українській літературі.

Розтерзаний і розіп'ятий на вітрах несамовитого часу, він вже на початку свого лету до високого Сонця поезії возвеличив "рабів" радянської доби, кричав у душу кожного, щоб той не дрімав, вище піднімав голову і відчував гордість за те, що він — Людина з великої літери, неповторний творець усього сущого на цій землі ("Ти знаєш, що ти — людина?").

Після виходу в світ збірки "Тиша і грім", а надто "Земного тяжіння", стало зрозумілим, що обтяжена художніми сентенціями, не для всіх зрозуміла поезія таких "новобранців" української літератури, як І. Драч, М. Вінграновський та інші, була лише підґрунтям для приходу нового ідейного месії, сурмача народних дум і прагнень. Саме таким і виявився В. Симоненко — по-шевченківськи простий, доступний художніми засобами, близький до народної творчості, мудрий у своїй афористичності поет нового часу. Він освітив усі проблеми, що хвилювали людей, виявив силу духу і мужність борця, проголосивши тезу вічності рідного народу: "Народ мій є! Народ мій завжди буде!" Василь Симоненко стає прапором народу у боротьбі проти зла і насильства. Його слова: "Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину" звучать як заповіт для кожної чесної людини.

У «Земному тяжінні» вже виразно окреслились як ідейно-тематичні обрії поезії Симоненка, так і грані його художнього стилю, неповторні прикмети манери письма, посилилось суспільне звучання