Переміщення у драматичних творах Котляревського конфлікту безпосередньо в суспільне середовище об’єктивно наблизило письменника до розуміння причинних зв’язків між людиною і середовищем, до включення особистості в історичне й суспільне життя. Не заперечуючи просвітительського уявлення про вроджену природну доброту людини, Котляревський водночас показує, що реальна поведінка, ті чи ті риси індивіда залежить від середовища, соціальної ролі, суспільного становища та виховання. Життєві принципи й поведінка водного закорінені в загальному антиморальному стані суспільства. Таким чином, без будь-якого перебільшення можна говорити про історизм обставин і характерів у творчості Котляревського.

Звернення Котляревського до національних культурних витоків, до народної естетики й етики вело до руйнування художнього універсалізму, до переходу від ідейно-художньої обробки поширених літературних сюжетів до конкретно-історичного бачення дійсності, до створення оригінальних художніх структур. Це був шлях до різноманітності проблематики в її історичній конкретиці, до поглибленого розуміння концепції буття й особистості, до удосконалення поетичної мови, розвитку активного творчого начала в літературі.

Література