Довгострокова дебіторська заборгованість оцінюється за дисконтованою вартістю майбутніх платежів, які очікуються для погашення цієї заборгованості.

Заборгованість за фінансовою орендою відображається в балансі орендодавця в сумі чистих інвестицій в оренду.

Заборгованість (борг) - це боргові зобов'язання, що виникають внаслідок видачі векселів, випуску облігацій тощо.

Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Надзвичайна подія - подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства і не очікується, що вона буде повторюватись періодично або в кожному подальшому звітному періоді.

Негарантована ліквідаційна вартість - це частина ліквідаційної вартості орендованого активу, продаж якої орендодавцем не гарантується або гарантується лише пов'язаною з ним стороною.

Незароблений фінансовий дохід - загальна сума мінімальних орендних платежів та негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням дисконтованої суми мінімальних орендних платежів за припустимою ставкою відсотку при оренді.

Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Реєстр дебіторів - регістр аналітичного обліку розрахунків з дебіторами.

Чисті інвестиції в оренду - це загальна сума мінімальних орендних платежів та будь-якої негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням незаробленого фінансового доходу.

Форми та порядок розрахунків між підприємствами визначаються в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена і важлива основа виникнення зобов'язань, основна форма реалізації товарно-грошових відносин в ринковій економіці.

Договір - це угода двох або більше сторін про здійснення певних дій, що встановлює взаємні права і обов'язки, виконання яких забезпечується заходами державного впливу.

Договір вважається укладеним з моменту набуття ним обумовленої форми (наприклад, простої письмової або нотаріально засвідченої). Договір може бути укладено як шляхом складання одного документу, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, які обов'язково повинні бути підписані стороною, що їх надсилає.

Укладання договору представляє собою процес, який складається з двох стадій: оферти (пропозиція укласти договір) та акцепту (відповідь про згоду укласти договір).

Пропозиція про укладання договору може бути висловлена усно або зроблена письмово із зазначенням строку для відповіді або без нього. Якщо оферта містить вказівку на строк для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка внесла пропозицію укласти договір, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) протягом цього терміну.

Якщо ж оферта не містить вказівок на строк і зроблена в письмовій формі, то договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом необхідного для цього строку.

Основними положеннями договорів, на які повинен звертати увагу головний бухгалтер, є: строк та місце виконання зобов'язань; ціна договору (визначається угодою сторін); форма розрахунків.

Після досягнення сторонами згоди за всіма умовами договору і складання кінцевої редакції тексту договору настає момент його підписання. Договір повинен бути підписаний особою, яка має на це право.

Якщо договір укладається не безпосередньо з директором, то необхідно ознайомитись зі змістом доручення, на підставі якого особа представляє інтереси того чи іншого підприємства.

Невід'ємною частиною договору є додатки. Одним з найпоширеніших видів додатків є специфікація.

Специфікація – супровідний документ на партію товару, поставленого в асортименті згідно з відповідним транспортним документом. Якщо партія товару складається з окремих вантажних місць, то оформляється специфікація на кожне місце.

Всі розрахунки, що здійснюються на підставі укладених договорів, відносяться до розрахунків з комерційних операцій (угод), в результаті яких партнери очікують одержати прибуток. Крім цих розрахунків, здійснюються операції некомерційного характеру без укладання договорів, на які не поширюється дія строків позовної давності.

1.2.2. Поточна дебіторська заборгованість.

Поточна дебіторська заборгованість - це дебіторська заборгованість, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість класифікується за трьома напрямками:

1).Дебіторська заборгова-ність за якою існує впевненість у погашенні її божником.

2).Дебіторська заборгованість, за якою існує невпевненість у погашенні її боржником.

3),Дебіторська заборгованість, за якою немає впевненості у погашенні її боржником або закінчився строк позовної давності.

Поточна дебіторська заборгованість буває товарна і нетоварна (неопераційну).

Товарними називаються операції, коли мова йде про оплату продукції, робіт та послуг. Товарна дебіторська заборгованість виникає внаслідок звичайної операційної діяльності підприємства, яка може передбачати продаж товарів, виконання робіт чи надання послуг. До товарних відносяться розрахунки з покупцями та замовниками.

Покупці - це фізичні або юридичні особи, які купують товари (роботи, послуги).

Замовники - це учасники договору, на підставі замовлення яких виготовляється конкретна продукція, надаються послуги, виконуються роботи іншим учасником договору.

За строками платежу дебіторська заборгованість класифікується на вистрочену (строк здійснення обов'язків по якій ще не настав) і прострочену (сірок здійснення обов'язків по якій вже настав).

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості - це сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги за вирахуванням резерву сумнівних боргів.

П(С)БО 10 передбачені два варіанти визначення величини сумнівних боргів:

Першій - виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

Другий – на підставі класифікації дебіторської заборгованості за періодами її виникнення з врахуванням досвіду минулих років щодо платоспроможності дебіторів.

За двома способами величина резерву сумнівних боргів визначається як добуток суми дебіторської заборгованості за продукцію та коефіцієнту сумнівності. Різниця у способах полягає лише в тому, які суми дебіторської заборгованості беруть участь у розрахунку, і як визначається коефіцієнт сумнівності.

У П(С)БО 10 зазначається, що коефіцієнт сумнівності встановлюється