Особливе місце у радянській літературі 1920-х рр. займає ро-ман Ю. Олеші “Заздрість”, головним героєм якого є слабка, непри-ла-штована, рефлектуюча людина Микола Кавалеров. У живий, ен-е--р--гійний час, час інтенсивної організації нового життя пасивний спо-гля-дач, мрійник, поет не доречний…Проте Олеша описав цілком реаль-ний тип свого сучасника – своєрідний сатиричний варіант “зайвої лю-ди-ни”. Та невдаха, усіма принижений, програвший все життя Ка-вале-ров тим не менш у чомусь вище за своїх героїв-переможців Андрія Ба-бі-че-ва та Володі Макарова. Слабкості Кавалерова обер-таю-ться на його позитивні якості: він слабкий, тому делікатний, па-с-ивний, тому спос-те-реж-ливий, бездіяльний, але він поет. Проте сим-патії та антипатії пись-менника не заважають його іронічному ставленню до відображе-них людей та подій. Олеша сміється над Ка-валеровим, його заздрістю, його капітуляцією перед життям, смієть-ся над “ковбасником” Андрієм Бабічевим – удачливою, силь-ною, цілеспрямованою людиною, яка ба-чить світ тільки через своє харчове підприємство. Сміється над Іваном Бабічевим – цим повели-телем тьми, що викликає потвор, над його мни-мою величчю. Тому роман “Заздрість” – це траги-комедія, що іскриться блискучою, тонкою іронією.

Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 435.

Коли на початку 1930-х рр. з’являється потреба у літературі Со-ціа-лістичного Реалізму (позитивного відображення комуністи-ч-них ге-роїв у реальному житті), Олеша зрозумів, що не може писати так, як того вимагав час. Він відкрито говорить стосовно своїх сум-нівів та передчуттів на зустрічі у Спілці радянських письменників у 1934 р. Після цього ім’я Олеші зникає з радянської літератури, що ви-кли--кає на Заході чутки про те, що його було арештовано і зас-ла-но до трудового табору .

Небагато відомо про його діяльність у післявоєнні роки. Тіль-ки

після смерті Сталіна ім’я Олеші повторно входить у радянську лі-тературу. Публікація у 1956 р

. збірника його творів сигна-лі-зу-ва-ла про повну реабілітацію. Після цього з’явилося ще кілька видань йо-го праць, які також включали твори, що раніше не друкувалися.

Олеша помер 10 травня 1960 р. у Москві. Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція УРЕ, 1982. – Т. 8. – С. 5. Своїм життям він показав приклад сміливості та мужності. Олеша намагався відстояти свою думку, незважаючи при цьому на небезпеку, яка загрожувала в радянські часи кожному, хто мав сміливість виступи-ти проти системи. В його творах за іскристим сміхом та сатиричною усмішкою відчувається сила та незламність духу. Своїм життям та творчістю Олеша заслужив на повагу та любов багатьох поколінь читачів.

5. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСЬ ВАЛЕНТИНА КАТАЄВА

Катаєв Валентин Петрович народився в Одесі у 1897 р. Перша публікація – у дитинстві (вірш в газеті 1910 р.). У 1914 р. познайо-мився з І. Буніним, це багато чого визначило у житті та творчості Ка-таєва

Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.:Дніпро, 1990. – С. 440.

.

Катаєву довелося воваюти на фронтах Першої світової війни. У 1919 р. його мобілізували до Червоної Армії. А з 1922 р. пись-ме-нник перебуває у Москві, де працює у газеті “Гу-док”. Його фейлетони також друкуються у “Правді”, “Труді” та в ін-ших газе-тах і журна-лах. Початок 1920-х рр. – час фактичного всту-пу Катає-ва у велику літературу, у періодичній пресі та вида-в-ни-цтвах з’яв-ляю-ться його оповідання та романи. 1920-ті рр. – дуже плі-дний період для В. Катаєва. Один за одним видаються декілька збі-рників його опо--ві-дань, повість, кілька романів та п’єс. До пись-ме-нника прихо-дить попу-лярність, його твори відмічає преса. Там само. – С. 440.

Основний мотив творчості Катаєва, який повторюється у різ-них варіаціях: життя прекрасне та “виправдано” “само по собі” тим, що воно – життя. Найбільшого вираження цей мотив дістав у по-ві-с-ті “Батько”, за власним визнанням автора – найулюбленішої та пе-р-ежитої ним речі (1922-1925) Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство Коммунистической Академии, 1931. – Т. 5. – С. 152.

. Хворий, виснажений та кволий ста-рий батько беззавітно та віддано любить свого сина, зворушливо до-глядае за ним. Коли той у біді, продає свої останні пожитки, щоб охайно приносити передачу арештованому. Та син молодий, здоро-вий та егоїстичний, хоче втіхи, і коли його зрештою звільняють з в’яз-ниці, він зовсім забуває про батька. Хто ж, за Катаєвим, має ра-цію: батько чи син? На думку письменника – обидва. Батько вмирає самотнім та у бідності, але сина він цілком виправдовує. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство Коммунистической Академии, 1931. – Т. 5. – С. 152-153.

Катаєв не залишається осторонь тих подій, які відбуваються на-вколо нього. Не обминуло його перо й таке явище, як індустріа-лі-за-ція. У своєму романі “Час, уперед!” він пише про возведення ме-та-лургійного гіганта. Герої його книги прокидаються раніше, ніж потрібно. Вони не можуть, як говорить письменник, “довірити та-ко-му, по суті, простому механізму, як годинник, таку дорогоцінну річ, як час” История русской советской литературы / Бахметьева Е.П., Бузник В.В. и др. – М.: Высшая школа, 1979. – С. 250.

. Праця для них – битва, новобудівництво – фронт, бе-тон-ники втупають у зміну, як у бій. А з роботи повертаються у ба-рак, як