Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. – С. 3.

Євген Петров (справжнє прізвище – Катаєв Євген Петрович), брат Валентина Катаєва, народився 1903 р. в Одесі у сім’ї вик-лада-ча. У 1920 р. він закінчив класичну гімназію. У тому ж році став ко----респондентом украї-нського телеграфного агентства. Після цього про--тягом двох ро-ків служив інспектором карного розшуку. Першим йо-го літератур-ним твором був протокол огляду трупу невідомого чо---ло-віка. У 1923 р. Євген Петров переїхав до Москви, де про-до-в-жу-вав ос-віту та зайнявся журналістикою. Працював у газетах та гу-мо-рис-ти--чних жур-на-лах. Випустив кілька книжок гумористичних опо-відань. Там само. – С. 3.

Автори зустрілись у Москві. Прямим наслідком цьо-го став роман “Дванадцять стільців”, написаний 1927 року, що озна-мен--ував собою новий етап розвитку радянської сатири.

Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов / Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 442.

Ідея твору належить Валентину Катаєву, разом з яким молоді пись-менники працювали у газеті “Гудок”. Писати разом запропону-вав Петрову Ільф. Коли з часом хтось цікавився тим, як їм вдається працювати вдвох, вони вказували на приклад двох співаків, які спі-ваю-ть дуетом і при цьому кожен почувається чудово. Зі спогадів Єв-ге--на Петрова: “Сейчас я совершенно не могу вспомнить, кто про-из-нес какую фразу, кто и как исправил ее. Собственно, не было ни одной фра--зы, которая так или иначе не обсуждалась и не изме-ня-лась, не бы-ло ни одной мысли или идеи, которая тотчас же не под-хватыва-лась…” Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. – С. 6.

Робота над романом не була простою: “Нам было очень трудно писать. Мы работали в газете и юмористических журналах очень до--б--росовестно. Мы знали с детства, что такое труд. Но никогда не пре--дставляли себе, как трудно писать роман. Если бы я не боялся показаться банальным, я сказал бы, что мы писали кровью. Мы ухо-ди-ли из Дворца Труда в два или три часа ночи, ошеломленные, поч-ти задохшиеся от папиросного дыма. Мы возвращались домой по мок--рым и пустым московским переулкам, освещенным зеленова-ты-ми газовыми фонарями, не в состоянии произнести ни слова… Ино-г-да нас охватывало отчаяние…” Там само. – С. 7.-

Та усі труднощі вдалося подолати і роман було завершено. Кни-----га вийшла дуже вдалою й одразу знайшла свого читача. Вона кі-ль-ка разів перевидавалась та була перекладена європейськими мо--вами.

Зав’язкою “Дванадцяти стільців” служить епізод пошуку діаман-тів, захованих тещею одного з героїв роману, колишнього предво-ди--те-ля дворянства, теперішнього діловода загсу, Вороб’яні--нова. Діа--манти мали знаходитися в обшивці одного з дванадцяти стільців чудового гамбсівського гарнітуру, який було реквізовано. Вороб’я-ні-нов вирушає на пошуки скарбу. Він та примазавшийся до нього “великий комбінатор” Остап Бендер подорожують з міста до міста, здобуваючи шляхом незліченних хитрощів один стілець за іншим. Але, діставшись до останнього стільця та зарізавши свого компа-ньйо-на, Вороб’янінов з жахом дізнається, що таємниця мадам Пєту-хо-вої розкрита та на її гроші збудовано чудовий клуб.

Як видно з цього викладу, сюжет “Дванадцяти стільців” – ти-по-во авантюрний: мотив невтомних пошуків, що завершуються нев-да-чою на останньому етапі, був уже використаний Конан Дой-лем (“Ші-сть Наполеонів”), Л. Лунцем та деякими іншими письмен-ни-ка-ми.

Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство Коммунистической Академии, 1930. – Т. 4. – С. 460.

Однак авантюрний кіс-тяк “Дванадцяти стільців” сповнений са-ти-ричним змістом. Перед читачем проходять різноманітні побутові замальовки – повітового міста, багатого на поховальні бюро та пе-ру-карні; студентського гур-тожитку з кімнатами, схожими на пена-ли; редакцій професійних журналів з халтурщиками; богодільні, що обкрадаються “сором’яз-ли-вим” завгоспом та інші.

Особливої уваги заслуговує образ Остапа Бендера. Він сміли-вий, рішучий та нахабний. Його ідеї народжуються в ньому миттєво і в ту саму мить він починає їх здійснювати. Бендер бреше з неймо-ві-рною легкістю у чудовій, талановитій акторській манері. Він во-ло--діє надвичайною привабливістю, легко сходиться з людьми та не-за-мінний у компанії. Згадує Євген Петров: “Остап Бендер был заду-ман как второстепенная фигура, почти что эпизодическое лицо. Для него у нас была заготовлена фраза, которую мы слышали от одного нашего знакомого бильярдиста: “Ключ от квартиры, где деньги лежат”. Но Бендер стал постепенно выпирать из приготовленных для него рамок. Скоро мы уже не могли с ним сладить. К концу ро-мана мы обращались с ним, как с живым человеком, и часто серди-лись на него за нахальство, с которым он пролезал в почти каждую главу…”

Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. – С. 8.

У 1933 р. виходить продовження роману, яке дістало назву “Зо--лоте теля”.

В його основу покладено сюжетно-композиційну схе---му “Дванадцяти стільців” (пошуки мільйонів), а головним персо-на-жем є Остап Бендер. Але він вже не такий, яким був у першому ро-ма-ні. Бендер поступово змінюється, стає старшим. З дрібного шах-рая Остап спочатку стає шахраєм крупним, а зрештою філософом та мудрецем шахрайства, “великим комбінатором”, поетом та роман-ти---ком комбінацій. У ньому навіть з’являються риси