Реферат

З світової літератури

Християнські мотиви у світовій літературі

Звернення до найкращих зразків світової літератури дає всі підстави стверджувати: християнські засади упродовж століть були й залишаються фундаментом, основою цивілізації, культури й літератури зокрема. Особливий інтерес викликає пошук літературою форм активної, свідомої, вільної причетності персонажів до християнських уявлень про людину та її покликання. Без звернення до Бога, без духовної енергії, котра зв'язує людську душу з Господом, не може бути істинної культури (відповідно і літератури). Зв'язок тут двостороннній і міцний: культура у своїх найвищих проявах (література і мистецтво, філософія, богословська думка) тісно пов'язані з релігією; духовність культури, на думку багатьох відомих богословів, перебуває в безпосередній залежності від ступеня її релігійності. Зав'язь істинної людяності, "бутон культури", як говорив священик Павло Флоренський, виростає із зерна культу, тобто із богослужбово-обрядової сутності релігії. Це й є саме тією духовною закваскою, котра стимулює художню творчість.

Сьогодні в усьому світі поряд із духовним відродженням іде протилежний процес - процес духовної деградації, страшного обездуховлення культури, витіснення її всілякого роду підробками й сурогатами, що лише імітують духовність. Засоби масової інформації, на жаль, далеко не завжди виявляються на висоті: ми є свідками нав'язування читачам, слухачам, глядачам численних стереотипів антидій і антигероїв, котрі відкидають традиційні моральні принципи, принципи релігійні, особливо християнські, виражені в євангельських заповідях. Тому часто натовп, що вимагає хліба й видовищ, одержує цінності хибні та вигадані. А яка ж користь людині, якщо вона здобуде увесь світ, але загубить власну душу?

Віра в особисте безсмертя і необхідність обов'язкової відповідальності перед совістю, гласом Божим у душі людини - ось моральна основа християнства. Вона утверджується світовою літературою в найкращих її творіннях.

Вузівське викладання літератури, крім досягнення загальновідомих важливих цілей, передбачає й реалізацію завдання найблагороднішого - духовного виховання сучасної молодої людини. Це завдання особливо актуалізується, коли йдеться про підготовку майбутніх журналістів і редакторів, котрі вже зараз, перебуваючи ще на студентській лаві, в міру сил і можливостей долучаються до творення сучасного інформаційного простору країни.

Високі зразки світової літератури ХІХ-ХХ століть, які аналізуються перш за все на практичних заняттях, дають можливість певним чином зорієнтувати пошук духовних основ відродження особистості. Основи ці присутні у таїнствах християнської віри, тому звернення саме до християнських мотивів високохудожніх творів світової літератури дає можливість вести природний і доступний діалог зі студентами, що так активно прагнуть до віднайдення істини.

Християнство справило значний вплив на світову літературу (це відбувається об'єктивно, незалежно від того, чи художник ревно сповідує Бога, чи навіть відштовхується від нього). І в ХІХ, і в ХХ століттях світова література в пошуках віри, ціннісних критеріїв та орієнтирів людського існування і прямо й опосередковано звертається до християнства.

Особливо глибокий інтерес студентської аудиторії викликає у вказаному плані роман Бориса Пастернака "Доктор Живаго". Своєрідною точкою відліку є слова самого автора:"…ця річ буде вираженням моїх поглядів на мистецтво, на Євангеліє… Атмосфера твору - моє християнство". Показово, що прізвище головного героя збігається з формою родового відмінка церковнослов'янського прикметника "живый", а це вже саме по собі викликає у віруючої людини відповідні асоціації з православними богослужбовими текстами і Біблією (пор. у молитві Іоанна Златоустого: "Верую, Господи, и исповедую, яко Ты еси воистинну Христосъ, Сын Бога Живаго, пришедый в миръ грешныя спасти, отъ нихже первый есмь азъ"). Слід зазначити, що, як правило, студенти лише зрідка самі вловлюють цей зв'язок, тому такий смисловий акцент з обов'язковим наведенням уривку з молитви видається і важливим, і корисним.

Після одержання основних смислових підказок активність студентів явно посилюється: вони самі знаходять у тексті роману християнські мотиви, котрі, як сигнали, що відсилають до одного спільного семантичного поля. Одразу виділяються дуже цікаві роздуми дядька Юрія Живаго Миколи Миколайовича Ведєняпіна. Так, знаходить розуміння й примушує задуматися прикметна сентенція: "Досі вважалося, що найважливіше в Євангелії - моральні постулати й правила, які містяться в заповідях, а для мене найголовніше те, що Христос говорить притчами з побуту, пояснюючи істину світом повсякденності. В основі цього лежить думка, що спілкування між смертними безсмертне і що життя символічне, тому що воно суттєве". Не може не привабити й думка про те, що для здійснення багатьох відкриттів "потрібні духовні засади. Відомості про них у Євангелії. Ось вони. Це, по-перше, любов до ближнього, цей найвищий вид живої енергії, що сповнює серце людини і вимагає виходу й використання, крім того, це головні складові сучасної людини, без яких вона немислима, а саме ідея вільної особистості та ідея життя як жертви". Останнє розмірковування дає привід говорити зі студентами про такі важливі моменти, як два види любові, - любові до Бога і любові до ближнього. Тут доречно згадати роз'яснення апостола Іоанна Богослова: "Як хто скаже: "Я Бога люблю", та ненавидить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить" (І Іоанн, 4, 20). Роман Пастернака дає чимало можливостей блискуче ілюструвати ці положення, так само як і ті, що стосуються ідеї свободи особистості та ідеї життя як жертви. Святе Письмо говорить про те, що людина покликана до свободи. Про це зокрема ідеться в Посланні до Галатів апостола Павла, але там підкреслюється, що мається на увазі не свобода від морального закону, а свобода в Господі, бо "де Дух Господній - там воля" (