Творчість – це діяльність, що породжує дещо якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю. Творчість специфічна для людини, бо завжди передбачає творця – суб*єкта творчої діяльності. В природі відбувається процес розвитку, перетворення – але не творчості. Отже, людині притаманна творчість, а особливу форму мислення, яка виникає під час цього складного і почасти невідомого навіть ученим процесу, називають творчим мисленнями. Творчість необхідна для суспільства, передовсім не в культурній, а в науково-технічній царині, позаяк саме ця сфера найбільше впливає на добробут та динамічний розвиток знань людства. Пошук нових знань та їх матеріалізація, тобто створення нових об*єктів техніки, значно ускладнилися в умовах зростаючих темпів оновлення технічних засобів та швидкого зростання науково-технічної інформація. Через в усьому світі постійно виникають розробки теоретичних основ та методичних засобів активізації творчого мислення та пошуку нових технічних вирішень. Розвиток наукових основ технічної творчості, розробка методик активізації творчого процесу, навчання основам творчості, створення в наукових, проектно-конструкторських и технологічних організаціях, на підприємствах та в вищих навчальних закладах сприятливих умов для творчості у наш час є необхідністю.

Прискорення науково-технічного прогресу екстенсивними методами – шляхом збільшення чисельності кадрів наукових робітників та науково-допоміжного персоналу, - не можу відповідати меті сьогодення. Щоб прискорити процес отримання нових знант, створення високоефективной техніки на базі винаходів, необхідно мати засоби для активізації творчого мислення. Специфічність цих засобів пов*язана з відмінністю логіки наукового відкриття та формальної логіки. Думка працює в будь-яких умовах, для неї неможливо створити об*єктивно найсприятливішу атмосферу, так як в ментальній і мисленнєвій сфері існує така досі нез*ясована реалія, як натхнення або осяяння. Саме цей момент наближує вивчення евристичних засобів та методів активізації творчого мислення, водночас розвиваючи здібності особистості у творчості. Оволодіння цими прийомами допомагає усвідомити загальнолюдську значущість творчості, його суспільну необхідність, повніше відкрити свої творчі можливості.

1

Проблеми творчості взагалі та технічної творчості зокрема, що здавна турбували людство, лишаються актуальними і в наш час через свою багатоаспектність. Докопатися до сутності творчості намагалися філософи,мислителі,психологи,письменники – навіть прості люди, не обдаровані великим талантом, хоч раз у житті замислювалися про те, через що саме виникає натхнення. То що ж таке творчість?Результат особливого оббдарування та виключності людини, осяяння Божого, іраціональної інтуїції, потойбічного сприйняття, багатої, розвиненої уяви чи логічного мислення? Звісно, в наш час ніхто вже не стане пояснювати людське натхнення “Божою підказкою”, і жодна міфологічна концепція трактування творчості не може вповні пояснити цей феномен. В радянські часи творчість пояснювали лише з точки зору діалектичного матеріалізму, особливий погляд на неї мала юнгівська та фрейдівська школи психоаналізу.

Творчість як процес створення нового виражає конструктивний та перетворювальний труд людини, нерозривно пов*Язаний з його пізнавальною діяльністю, що я відображенням об*єктивного світу у свідомості людини. Однак процес відображення не є дзеркальним відобреженням дійсності, а ускладнюється аналізом та синтезом нових форм та образів у людському мозку. В процесі творчості не тільки відбиваються предмети та явища об*єктивного світу, але й пізнаються цілі, умови та причини виникнення та існування цих предметів та явищ. Тому творчість слід розглядати як процес складних об*єктивно-суб*єтивних відносин між творцями та об*єктами творчості, як єдність пізнання та перетворення. Складно?Зате по діалектично-матеріалістичному. Хоча тепер, у добу чорної реакції, ми вже добре знаємо, що не так вже й погано все те, що понадумували Маркс-Енгельс-(Ленін?) в абсолютно всіх сферах світової науки, культури тощо.

Об*єктивний характер творчого процесу проявляється у відображенні реальних явищ, задач, суспільних потреб, тим часом як суб*єктивний бік виражається у різних мотивах та результатах перетворювальної діяльності людини. Приміром, маючи перед собою одну й ту саму технічну задачу, або об*єктивний фактор, одна людина вирішить її на рівні винаходу, інша – на рівні раціоналізуючої пропозиції, третя отримає давно відоме, тривіальне вирішення.

Існують різноманітні види творчості: наукова, технічна, художня тощо. Всі вони мають специфічні риси, спільне і відмінне.

2

ТАК ЩО Ж ТАКЕ ЕВРИСТИКА? Слово «ЕВРИСТИКА» позначає «метод знаходження» (або винаходів). Підвалини цього методу закладалися ще у філософській концепції Сократа. Але тільки в двадцятому столітті це поняття отримала не тільки широку сферу вживання, а й практичне використання – «Евристичне мислення», «Евристичні прийоми й методи», «евристічна властивість. В будь-якому разі «евристика» – це щось, пов*язане з творчістю, а зокрема з творчім пошуком.

Наукова література не має одного усталеного тлумачення евристики як такої. В роботах Р. Перельмана з інтенсифікації науково-технічної творчості це поняття ототожнюється з психологією наукової творчості: «Психологія науковї творчості – евристика – вивчає, як вирішуються наукові задачі, що вимагають, окрім знань та вмінь, ще й кмітливості, здогадки.»

Психолог Я. Пономарьов стверджує, що евристика – це «абстрактно-аналітична наука, що вивчає один з структурних рівнів організації творчої діяльності та її продуктів. Радянський енциклопедичний словник дає наступні визначення евристики: 1. Спеціальні методи, що використовуються в процесі відкриття (створення) нового (евристичні методи). 2. Наука, що вивчає продуктивне та творче мислення (евристичну діяльність). Психолог В. Пушкін вважає, що евристика – це «галузь знання, що вивчає формування нових дій в незвичайній ситуації», вона може бути наукою тільки в тому разі, якщо евристичні процеси, що призводят до цих нових дій, знайдуть нарешті свій математичний опис. Наведені концепції,