Розділ Й

Оцінка природно–ресурсного потенціалу

Дуже важливою проблемою освоєння природних ресурсів є їх комплексна оцінка, яка включає: визначення за-пасів і якісного складу; вивчення умов експлуатації та можливості комплексного використання різних видів ресур-сів; врахування освоєності території, на якій вони знахо-дяться. В останні роки дедалі більшого значення набуває потреба збереження навколишнього середовища при експлуатації природних багатств.

Досі не розроблені єдині підходи і критерії до оцінки природних ресурсів, але загальноприйнято, що оцінка повинна бути передусім економічна, тобто здійснюватись у вартісних (грошових) показниках. Це дає змогу оцінити не лише окремі види природних ресурсів, але й обчислити сумарний природно-ресурсний потенціал (ПРП) території, під яким в економічній географії розуміється сукупна про-дуктивність природних ресурсів території як засобів ви-робництва і предметів споживання, що виражається че-рез їх споживчу вартість (рис.1).

Економічна оцінка природних ресурсів - це грошове вираження го-сподарської цінності природних благ, яке визначають за ефективністю їх відтворенля (охорони і відтворення екологічних систем, експлуатації і переробки природної речовини). Її використовують у зв'язку з потребою , врахувати вплив природного чинника на ефективність виробництва, сти-мулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.

Поняття економічної оцінки природних ресурсів широко дискуту-ється нині в економічній науці. Більшість дослідників сходяться на думці, що її показники мають бути порівняльними, тобто давати змогу порів-нювати різні джерела однойменних ресурсів і варіанти їх використання.

О. О. Мінц пропонує враховувати при економічній оцінці природ-них ресурсів вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та інших джерел на продуктивність суспільної праці, а через нерівномірність їх просторового розподілу враховувати різниці в обсягах ресурсів оцінюваних об'єктів. За критерій оцінки він пропонує брати по-рівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або територіального поєднання їх. Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих сумарних затратах живої та уречевле-ної праці. З урахуванням цього показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капітало-вкладення, що виражають величину разових витрат. Залежно від практичних потреб доцільно виробити кілька критеріїв економічної оці-нки: поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів, оцінка природних умов життя або виробництва.

Послідовники С.Г. Струмиліна пов'язують оцінку природних ре-сурсів із витратами на їх освоєння і відтворення. Деякі вчені, і зокрема Л.В.Канторович, В.С.Нємчинов, М.П.Федоренко, вважають показника-ми економічної оцінки природних ресурсів диференційовану ренту, диференційований дохід, валову продукцію, тобто ефект від експлуатації ресурсів. На думку М.М.Некрасова, найрезультативнішим для економіч-ної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів є метод витрат. Під витратами тут розуміють величину граничних з огляду на господарство витрат з розрахунку на одиницю приросту продукції в певному районі за певний відрізок часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від окремого джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінце-вими і прямими витратами на приріст виробництва продукції з розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.

Ряд авторів, зокрема Б.А.Боровський, вважають, що неможливо відшукати універсальний показник оцінки природних благ, оскільки це пов'язано з їх різноманітністю і, відповідно, з цільовою функцією їх вико-ристання.

Узагальнюючи існуючі підходи до економічної оцінки природних ресурсів, можна класифікувати їх на шість груп:

1) затратний підхід передбачає оцінку за величиною затрат на видобуток, освоєння, використання, проте ресурс кращої якості і доступ-ніший дістає нижчу оцінку при значно вищій його споживчій вартості, ніж гіршого ресурсу. Це серйозна вада затратного методу, тому здійсне-на за його допомогою економічна оцінка ресурсу не стимулює раціонального природокористування;

2) результативний підхід - за його допомогою здійснюють еконо-мічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від вико-ристання ресурсу може бути й опосередкованим, більш того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Разом з тим невикористаний ресурс може бути використаним, а за пев-них умов стати дефіцитним;

3) затратно-ресурсний підхід - грунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. При цьо-му економічна оцінка буде значно вищою, а тому зросте її стимулююча функція;

4) рентний підхід - нині вважається найдоцільнішим, оскільки кра-щий ресурс отримує більшу вартість (більший дохід за однакових затрат). Рентні оцінки враховують обмеженість природного ресурсу, а затрати на його освоєння є усередненими, тому й економічна оцінка об'єктивні-ша;

5) відтворювальний підхід (новий) - економічна оцінка при цьому є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території. Проте перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмір-ного завищення оцінки;

6) монопольпо-відомчий підхід - є різновидом затратного. Розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих уста-нов з управління природними ресурсами.

Економічна оцінка земельних ресурсів.

У нинішніх умовах питан-ням державної ваги є проведення економічної оцінки земельних ресурсів. Сучасні соціально-економічні перетворення в Україні передбачають удо-сконалення земельних відносин, формування ефективного механізму їх регулювання на ринкових засадах. Реформування земельних відносин вимагає впорядкування відносин власності на землю, забезпечення рів-ності її форм, формування ринку землі, рентних відносин у сільському господарстві, запровадження плати за землю та орендної плати, розв'я-зання інших, не менш важливих проблем. Разом з тим зрозуміло, що наріжним каменем реформування земельних відносин є право власності на землю.

Одним з найголовніших елементів нового економічного механізму землекористування є формування ринку землі, коли земля стає предметом купівлі-продажу. Тому особливе значення нині має проблема грошової оцінки земельних ділянок. З