На початок 1999 р. орні землі становили 78,5% загальної площі сільгоспугідь. У центральних, південних і подільських областях рівень розораності земель сягає 86-90% і більше, в решті областей - 60-80%. Лише в Закарпатті рівень розораності менший 50%. Такі самі відмінності існують і в землезабезпеченості населення - від 0,15 га ріллі на одну особу в Зака-рпатті до 1,5 - у південних районах.

Під багаторічними насадженнями перебуває порівняно невелика площа земель (близько 2,5%), проте в Криму й Закарпатті - вже 6-7% сіль-госпугідь, в Чернівецькій області - 5%, тоді як на Кіровоградщині - менше 2%. Сіножатями на початок 1999 р. було зайнято 2,22 млн га, найбільше їх у Закарпатті (20,5%) та на Поліссі (до 15%). Пасовищами зайнято 5,3 млн га сільгоспугідь.

Структуру грунтового покриву України формують 650 видів грунтів, які об'єднуються в грунтові типи й поширені зональне. На Поліссі найпоширеніші дерново-підзолисті, дернові, лучно-болотні, торфові гру-нти й торфовища. В лісостеповій зоні переважають різні типи чорноземів, сірі лісові грунти, трапляються лучні, солончакові та солонцеві грунти. У північно-західній частині степової зони поширені чорноземи, а на півдні - каштанові грунти, є тут також середньо-, сильно- і слабосолонцюваті грунти. Гірські масиви Карпат та Криму вкриті бурими лісовими й сіро-бурими лісовими грунтами.

Агрокліматичні ресурси. Використання земельних ресур-сів у сільському, лісовому, водному і рекреаційному госпо-дарстві, умови роботи всіх галузей економіки, праці та відпочинку людей залежать від клімату на тій чи іншій території. В останні десятиліття кліматичні умови все шир-ше оцінюються як природні ресурси – насамперед агрокліматичні, а також ресурси сонячної і вітрової енергій.

Термічний режим повітря і грунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи у грунті ста-новлять агрокліматичні ресурси території. Незважаючи на відносну однорідність клімату на території України, спів-відношення тепла і вологи в різних її районах сильно ди-ференційоване. Так, сума активних температур за період, коли середньодобова температура понад 100 С, зменшуєть-ся від 3600° на Південному березі Криму до 2400° на пів-ночі. України і до 1600° у верхів'ях Карпат. У цілому це достатньо для вирощування більшості культур помірного поясу, але для повного визрівання середньо- і пізньостиг-лих сортів соняшнику і кукурудзи, абрикосів, персиків, винограду придатні лише південні області України і низо-вини Закарпаття.

Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід: в Карпатах і Західному Поліссі воно над-мірне, на решті території Полісся і в північному Лісосте-пу – достатнє, на півдні та сході Лісостепу і в Степовій зоні – недостатнє, а на узбережжі Чорного моря і в степо-вому Криму – бідне. Тому вирощування вологолюбних культур (льону, картоплі, цукрових буряків та ін.) найбільш до-цільним є на Поліссі і в Лісостеповій зоні, а на півдні Ук-раїни для гарантованого землеробства необхідне зрошення, особливо враховуючи те, що тут через кожні 2–3 роки можуть повторюватися посухи. Останні такі посухи влітку 1992, 1994 і 1995 рр. охоплювали майже всю територію Укра-їни, завдавши значних збитків сільському господарству.

Різко зменшують ефективність використання агрокліма-тичних ресурсів також заморозки, ураганні вітри з грозами при проходженні циклонів, суховії, град. Частота і сила цих негативних кліматичних явищ в останні роки набагато зросли, що, можливо, пов'язано зі значним антропогенним навантаженням на атмосферу. Заморозки особливо небезпечні наприкінці травня і на початку червня, в період ак-тивної вегетації рослин, а також у вересні, коли значна частина урожаю, особливо овочів, ще залишається на по-лях. Вітри ураганної сили і смерчі, так само як і суховії, найбільшої шкоди завдають землеробству в період доспі-вання сільськогосподарських культур. Град, який на біль-шій частині України буває лише 1-2 дні на рік, найбільш небезпечним є у Криму (інколи до 10 і більше днів).

Мінерально-сировинні ресурси (табл.3) належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий - десятки й сотні мільйонів років. За характером використання мінеральні ресурси поділяють натри групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. Основною особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їх нерівномірне поши-рення в надрах землі. Встановлено, що основними районами нагромадження паливних, хімічних, будівельних та інших видів копалин осадового походження є платформи з товщами осадових порід і їх крайо-ві прогини, а місцями утворення більшості рудних копалин - рухомі геосинкліналі та щити. Райони земної поверхні, в надрах яких стикували-ся різні геологічні структури, називаються геохімічними вузлами, які характеризуються поєднанням різних за походженням видів ресурсів.

Донецький басейн розташований на сході України і має площу 53,2 тис.км'. Родовища кам'яного вугілля тут концентруються у трьох ділян-ках: Старий Донбас - на межі Донецької й Луганської областей, Західний Донбас - Павлоградсько-Петропавлівська група родовищ у Дніпропет-ровській області, Південний Донбас - на півдні Донецької та Луганської областей. Вугленосні пласти розвідані до глибини 1200-1500 м, всього виявлено 120 промислових пластів потужністю 0,5-2,0 м. Основна маса вугілля залягає на глибині 500-750 м, де в 25 пластах зосереджено 75% розвіданих його запасів. Енергетичні марки вугілля (антрацит) заляга-ють на півдні Донбасу, в інших районах поширене високоякісне коксівне вугілля.

Львівсько-Волинськчй кам'яновугільний басейн займає площу 8 тис.км2. Вугільні пласти залягають тут горизонтально на глибині 300-659 м. З 60 розвіданих пластів лише 16 мають робочу потужність 0,5-1,0 м. Його вугілля має меншу теплотворчу здатність, вищу зольність і довге полум'я при згорянні, що сприяє