Через це термін "пенеплен" (майже рівнина) для молодих гірських країн застосовувати не варто. Є. Ромер (1909) вважав, що вирівняна поверхня мала вигляд хвилястої пасмової рівни-ни, а на думку П. Цися (1957), - низькогір’я. С. Рудницький (1925) зазначав, що ця поверхня "лагідно" знижувалася від головних хребтів на обидва боки - південний захід і північний схід.

Аналіз поверхонь вирівнювання у трактуванні різних авторів свідчить про те, що більшість з них узгоджується з існуванням найдавнішої поверхні в міоцені, фрагменти якої збереглися в привододільних частинах найвищих хребтів і окремих вершин Полонинсько-Чорногірських Карпат. Щодо віку Полонинської поверхні, то, як випливає з аналізу корелятних відкладів Закар-патського прогину, найсприятливіші умови для її формування були в нижньому тортоні, коли відкладалися потужні товщі глин і кам’яної солі тереблянської, а також глини з прошарками аргілітів і пісковиків солотвинської світи нижнього тортону (мак-симальна потужність до 750 м).

Формування Полонинської поверхні (Ромер, Спиридонов, Демедюк), Урду з піднятими ділянками (Гофштейн) у ранньому міоцені складно підтвердити характером молас Закарпатського прогину. Малопотужні (до 80 м) нижньоміоценові відклади бур-калівської світи бурдигалу, терешульські конгломерати низів гельвету, наявність конгломератів у новоселицькій світі середи-ни гельвету, скоріше, свідчать про досить інтенсивні підняття у Свидовецькому масиві.

Найдавніша полонинська поверхня збереглася на всьому від-різку Полонинсько-Чорногірських Карпат (рис. 1.1-1.5, табл. 1.1). Вона зафіксована в пригребеневих частинах хребтів і окремих вер-шин на абсолютних висотах від 1 300-1 350 до 1 700-2 000 м. Зро-стання висот відбувається з північного заходу на південний схід. Якщо враховувати максимальні абсолютні висоти Полонинського хребта (1 681,5 м), Свидовецького (1881,0) і Чорногірського масивів (2 061,0 м), то максимальні перевищення Свидівця над Полонинським хребтом становлять 200 м, а Чорногори над Свидівцем -180 м. Давно з’ясовано, що масиви Свидівця і Чорно-гори приурочені до активніших неотектонічних блоків, через що давня поверхня вирівнювання була піднята на вищий гіпсомет-ричний рівень.

Рис. 1.1. Поверхні вирівнювання Полонинсько-Чорногірських Карпат: 1 - полонинська; 2 - підполонинська; 3 - панонська (кичерська); 4 - пліоцен-плейстоценова (прирічкова)

Таблиця 1.1

Поверхні вирівнювання Полонинсько-Чорногірських Карпат

Автор | Поверхня | Висота, м | Вік

абсолютна | відносна

Є. Ромер, 1909;

С. Рудницький, 1925 | Єдиний пенеплен | 500-750

до

1000-2000 | 350-1100 | Міоцен

О. Спиридонов, 1952; 11. Цись, 1957 | Релікт поло-нинського пенеплену | 1300-2000 | 900-1100 | Нижній міоцен (Спиридонов); нижній сармат (Цись)

Передмеотич- ний денуда-ційний рівень | 900-1000 | 500-650 | Довулканічний (Спиридонов); нижньопанон- ський (Цись)

Пліоценовий

денудаційний

рівень | 400-900-950 | 150-200 | Пліоцен

І. Гофштейн, 1964, 1985 | Урду | 1300-1450 | 750-900 | Ранній міоцен

Підняті ділянки Урду | до 2000 | 900-1100

Підполонин- ська | 900-1100 | 500-600 | Пізній баден

Підняті ділян-ки Підполонин- сякої | до 1500 | 1000

М. Дсмедюк, 1981, 1982 | Полонинська | 1300-1400-1700-2000 | 900-1100 | Кінець гельвету

Бескидська | 900-1000 | 250-300 | Панон

Прирічкова верхня | 400-950 | Акчагил

Прирічкова нижня | 150-170 | Апшерон

Підполонинська поверхня, фрагменти якої фіксують на аб-солютних висотах 900-1 000 м (місцями до 1 500 м) і відносних — 500-600 м, займає велику площу на південно-західних відгалу-женнях від головних хребтів. У масиві Полонини-Рівної це хреб-ти Явірник, П’ятиговець, Великий Рожданів, Стинька, Коникова, а також хребти меридіонального простягання на межиріч-чях Малої Піні - Латориці і Латориці - Вічі. Досить значні площі займала ця поверхня у масиві Полонини - Боржави. Фрагменти її добре простежені на межиріччях Вічі - Боржави (вершини Шавина, Жлобки, Погар), Боржави – Кушниці – Броньки –

Чеховця - Ріки (вершини Кичера Росушка, Тис, Водиця, Ясенне, Ясинівка).

Рис. 1.2. Вершинна поверхня Полонини-Рівної

Рис. 1.3. Вершинна поверхня Полонини-Боржави

Рис. 1.4. Вершинна поверхня Чорногори

Рис. 1.5. Вершинна поверхня Свидівця

Фрагменти підполонинської поверхні у масиві Полонини-Красної добре зафіксовані у центральній і південній частинах хребта Бовцарського Верху (на межиріччі Ріки-Тереблі), а та-кож у вигляді невеликих хребтів і окремих вершин на межиріччі Тереблі-Лужанки (вершини Чертеж, Товстий Грунь, Перехрес-тя, Вежа, Погар та ін.). Подібне зареєстровано на межиріччях Лужанки – Терешової - Красної (притоки Тересви), де вирівняні ділянки пригребеневих поверхонь добре видно біля вершин Полонинка-Гора, Сухарі, Долуц, Рівни, Мала Кобила та ін.

У південній частині Свидовецького масиву, а на хребтах пе-реважно меридіонального простягання, що сформувалися на межиріччях Тиси- Косівської, Косівської-Середньої, Середньої-Крайньої Ріки, Крайньої Ріки- Тересви, також простежені фраг-менти поверхонь з відносними висотами 600-650 м. На відміну від таких поверхонь на південно-західних схилах Полонинсько-го хребта, тут вони є на дещо більших абсолютних висотах (іноді до 1 300-1 400 м), хоча відносні висоти відчутно не змінюються.

Подібне простежено і в південній частині Чорногірського масиву (басейн р. Білої Тиси).

У визначенні віку підполонинської поверхні та її поширення в Українських Карпатах також є деякі розбіжності. Щодо її гіпсо-метричного положення (абсолютні й відносні висоти), то суттєвих неузгоджень немає. На таких абсолютних висотах М. Демедюк (1981, 1982) виділив бескидську поверхню в усіх зонах флішових Карпат. З цього приводу на адресу М. Демедюка критичні заува-ження висловив І. Гофштейн (1985).

Вік цієї поверхні більшість дослідників визначає як панонський, а І. Гофштейн - як пізній баден. Однак достовірнішим