Рис. 1.20. Долина р. Уж у с. Жорнава

На меридіональному відрізку долина розширена, її днище максимальну ширину має в околицях Великого Березного і Ма-лого Березного (4-5 км). Тут є комплекси із четвертої-п’ятої надзаплавних терас. На вузькому межиріччі річок Ужа й Ублі виявлено рівні п’ятої (35 м) і шостої (близько 75 м) терас. Най-більша площа в долині припадає на низькі (2-3, 4-6, 7-10 м) те-раси, фрагментами простежено 15-16- і 20-метрові тераси.

Наступне розширення долини р. Уж пов’язане з відтинком між населеними пунктами Добринич-Заречева-Перечин, де до-лина р. Уж перетинає Магурський покрив, у будові якого бере участь переважно тонкоритмічний палеоцен-еоценовий фліш (аргіліти, алевроліти).

4.3. Сучасні екзогенні рельєфоутворювальні процеси

До найпоширеніших рельєфоутворювальних процесів, які формують сучасну морфоскульптуру Полонинсько-Чорногірських Карпат, належать: 1) ерозійно-акумулятивна діяльність річок; 2) площинний змив; 3) яркова ерозія; 4) обвально-осипні; 5) зсувні; 6) дефлюкція; 7) селеві.

Загальною закономірністю розвитку сучасних екзогенних рельєфоутворювальних процесів є морфологічна поясність, яка залежить від вертикальної диференціації кліматичних умов. Рельєфоутворювальні процеси в субальпійському і лісовому поясах (межа на абсолютних висотах близько 1 400-1 500 м) виявлені по-різному.

Ще одна закономірність - висотна (ярусна) диференціація, рельєфоутворювальних процесів. Найвищий ярус вершинних поверхонь (1 400-2 000 м) і їхніх схилів збігається, головно, з субальпійською зоною. Для цього ярусу характерне переважан-ня процесів повільного масового зміщення уламкового матеріа-лу та прояви гравітаційних, лавинних і нівальних процесів. По-вільно рухається матеріал розміром від кількох сантиметрів до 2-3 м і більше в діаметрі. Ширина кам’яних потоків коливається від 1 до 3-6 м і більше за довжини від декількох десятків до со-тень метрів. Швидкість руху уламкового матеріалу за багаторіч-ними спостереженнями на північно-східних схилах Свидовецького масиву коливається в межах 2-4 мм/рік (Ананьєв, 1981).

У ярусі сильно розчленованого середньогірного рельєфу поряд з гравітаційними процесами і процесами масового зміщен-ня уламкового матеріалу важливе місце в моделюванні рельєфу посідають процеси поверхневого змиву і лінійного розмиву. Найінтенсивніші прояви гравітаційних процесів приурочені до крутих (12-17°), дуже крутих (17-25), надзвичайно крутих (25-35°) та урвищних схилів.

Вершинна поверхня середнього морфологічного ярусу роз-міщена на абсолютних висотах від 900-1 000 до 1 400-1 500 м. На просторих, сильно розчленованих схилах інтенсивно розви-ваються процеси поверхневої та лінійної ерозії, дефлюкція, трап-ляються вогнища гравітаційних процесів.

Повільне переміщення перезволоженого ґрунту, який містить різну кількість уламкового матеріалу, відбувається на спадис-тих (5-8°), сильно спадистих (8-12), крутих (12-17) і дуже крутих (17-25°) схилах у разі в’язкопластичної консистенції ґрунту та на ділянках з розрідженим рослинним покривом, а також на сільськогосподарських угіддях. Із середнім морфологічним яру-сом пов’язаний найінтенсивніший розвиток площинного змиву.

Нижній ярус терасованих і нетерасованих днищ річкових долин розміщений на висотах від 500-600 до 900-1 000 м. Для цього ярусу характерний широкий набір різних видів рельєфо-утворювальних процесів. Проте переважають інтенсифікація процесів підмиву і розмиву та значне накопичення продуктів розмиву і селевих потоків.

На інтенсивність сучасних екзогенних рельєфоутворюваль-них процесів, крім регіонально-типологічних особливостей рельєфу і морфологічної ярусності, значно впливають повільні тектонічні рухи. Кількісні показники інтенсивності екзогенних рельєфоутворювальних процесів добре узгоджуються з показ-никами повільних тектонічних піднять, що стимулюють розви-ток активних денудаційно-акумулятивних процесів, спрямова-них на зниження висот (рис. 1.21).

Рис. 1.21. Карта сучасних вертикальних рухів земної кори Українських Карпат, за В.І.Сомовим, І.Ш. Рахімовою, 1983.

Стаціонарними дослідженнями процесів площинного змиву, дефлюкції, інтенсивності ерозії в руслах на південно-західних макросхилах Українських Карпат (долина Боржави біля с. Довге) визначено темп денудації, який не перевищує 2 мм/рік (Хомин, 1992).

Ці результати сумірні з тими, які характеризують інтенсивність тектонічних рухів у межах Українських Карпат і їхніх передгір’їв. Короткий аналіз цих показників наведено в попередніх наших працях (Кравчук, 1984; 1999; 2005). Також темп денудації Українських Карпат обчислений І. Гофштейном (1980) за даними про твердий стік головних карпатських рік, він становить 0,09 мм/рік (прийнято, що стік річкових наносів становить 3-4% від усієї кількості продуктів денудації). Отже, інтенсивність тотальної денудації Українських Карпат - близько 2,3 мм/рік.

Зазначають також про різну інтенсивність денудації залежно від фізико-географічних і структурно-літологічних особливостей території. На підставі стаціонарних досліджень схилових і руслових процесів на різних ділянках з’ясовано, що темп тотальної денудації коливається від 0,38 до 0,22 мм/рік (Хомин, 1992).

Інтенсивність тектонічних рухів у межах Полонинсько-Чорногірських Карпат становить +1-2 мм/рік (Сомов, Рахімова, 1983). Максимальні тектонічні підняття (+1,5-2,0 мм/рік) при-урочені до Чорногірського, Свидовецького і Полонини-Красної масивів, а в південно-східній частині Чорногори досягають +2,5 мм/рік. У північно-західному напрямі їхня інтенсивність дещо зменшена і в західній частині масиву Полонини-Боржави становить +1,0-1,5 мм/рік, а в масиві Полонини-Рівної - +0,8-,5 мм/рік.

Отже, для Полонинсько-Чорногірських Карпат на підставі аналізу інтенсивності тектонічних рухів і темпу денудації вип-ливає висновок, що сучасний рельєф має динамічну рівновагу, здатну до саморегулювання.

4.3.1. Лінійний розмив

У Полонинсько-Чорногірських Карпатах підмивання і розмивання берегів характерне переважно для нижнього ярусу (500-900 м). Руйнування нешироких поверхонь низьких терас у вузьких V-подібних долинах простежено на всіх головних ріках (Чорний і Білий Черемоші, Тиса, Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Латориця, Уж) і їхніх притоках. Найінтенсивніше підми-вання і руйнування берегів відбувається під час весняних пове-ней, літніх і осінніх паводків на ділянках, у будові яких беруть участь податливі до розмивання флішові (аргіліти, алевроліти), а також алювіальні й делювіальні відклади.

Зафіксовано також періодичну активізацію цих процесів у роки надмірного зволоження. Природна циклічність після Дру-гої світової