У 1965-1967 рр. сучасні стихійні процеси в Українських Кар-патах вивчала комплексна географічна експедиція (геоморфо-логи і ландшафтознавці) науково-дослідного сектору Львівсько-го університету. Детальні вивчення у 1968-1969 рр. продовжила геоморфологічна партія на прикладі репрезентативних ділянок (басейн Свидівця). У 1988-1990 рр. працівники кафедри геомор-фології Львівського університету на замовлення Закарпатської геологічної експедиції відновили стаціонарні дослідження селе-вих процесів у басейні р. Свидівець (рис. 1.25).

Рис. 1.25. Вогнища селеутворення у

верхів’ях річки Мандринець (басейн р.Свидівець)

Термін сель, або сіль, запозичений з арабської мови, він озна-чає гірський потік, що дуже швидко рухається. На відміну від звичайного гірського потоку, під терміном сель розуміють ко-роткочасний гірський потік з дуже високим вмістом (до 50-60% від загального об’єму) твердого матеріалу, який має велику руй-нівну силу. Селева діяльність виявляється і на рівнинах, через це тимчасові потоки мо-жуть рухатися також по дну балки, яру тощо.

За складом селевої маси, відсотковим вмістом твердого ма-теріалу, структурою потоку і його транс-портувальними мож-ливостями розрізня-ють грязекам’яні, вод-нокам’яні, грязеві ти-пи селевих потоків. Для Українських Карпат найприйнятнішими є терміни воднокам’яні селі і селеві паводки. Для водно-кам’яних турбулентних потоків характер-ний високий вміст наносів - до 30% від об’єму і більше, дрібнозему - не більше 10%), ухил тальвегу - 0,10, об’ємна маса 1,15-1,55 г/см3. Типові водно-кам’яні селі виникають зрідка - один раз у 25-50 років. Найчастіше трапляються селеві паводки, які також мають властивості турбулентного потоку і вміст твердо-го матеріалу до 10—20% за масою (Рудько, Кравчук, 2002).

За сукупністю тектонічних, мінералогічних, геоморфологі-чних, гідрологічних та інших чинників, а також характером місць зародження селів Полонинсько-Чорногірські Карпати належать до найсприятливіших для селеформування регіонів Українських Карпат. Особливо активно селі формуються у смугах контакту геолого-геоморфологічних зон, зокрема, між Полонинсько-Чорногірськими (Внутрішній флішовий покрив) і Вододільно - Верховинськими (зона Кросно) Карпатами, Полонинсько-Чорно-гірськими Карпатами і Мармароським кристалічним масивом (Рахівські і Чивчинські гори).

У Полонинсько-Чорногірській геоморфологічній області переважають селі змішаного типу, а селі одного механізму формування трапляються зрідка. Якщо у Скибових Карпатах зафіксовано селі, вогнища зародження яких є тільки зсувни-ми або обвально-осипними, то в Полонинсько-Чорногірських Карпатах частіше реєструють переважно змішані типи вог-нищ зародження. Переважно це комплекс обвально-осипних, зсувних, опливинних процесів, зрідка лавинних. Щільність селів коливається від 1 120-1 190 (струмок Лемський у басейні Білої Тиси) до 1 800-1 900 кг/м3 (струмок безіменний у басейні Тересви біля с. Усть-Чорна). Пересічно зважені ухили русла для більшості зафіксованих селів становлять від 0,12-0,15 до 0,18-0,25.

Переважають селі середньої щільності (1 300-1 600 кг/м3). У районах розвитку зсувів, особливо у смугах контакту геолого-геоморфологічних зон (такі смуги мають ширину до 5-10 км), селі досягають максимальної щільності - 1 800-1 900 кг/м3 (Рудь-ко, Кравчук, 2002). Найактивніші прояви селів за багаторічний період у цих смугах були в басейнах Чорної Тиси, Білої Тиси, Чорного і Білого Черемошів.

До регіонів, де формуються і сходять найбільші селі, нале-жать більша частина гірських масивів Свидівця, Чорногори і Гриняви-Лосової, а також північно-східна частина Полинини-Красної (Оліферов, 2007, за картою селенебезпеки В. Яблонського). До групи поширення досить великих селів ці автори цілком правильно зачислили північно-західну і центральну час-тини Полонинського хребта (масиви Полонини-Рівної, Полонини-Боржави, північно-західна частина масиву Полонини-Красної). Це є свідченням того, що серед чинників, які сприя-ють формуванню селів, провідну роль відіграють морфометричні показники рельєфу. У цих регіонах зосереджені найбільші абсо-лютні й відносні висоти, найбільші ухили річок - від головних до потоків першого порядку.

Дослідженнями геоморфологічної партії науково-дослідно-го сектору Львівського університету 1965-1968 рр. у Свидовецькому масиві виявлено понад 100 селенебезпечних потоків. Більшість їх зосереджена в басейнах лівобережних приток Тересви (Озорел, Плайський, Пасічний, Дубовець), у басейнах Яблуниці, Турбатського, Апшинця, Станіслава, у басейнах пра-вобережних приток р. Тиси (Свидовець, Трофанець, Гропинець, Тростенець, Білинський, Терентин та ін), у верхніх частинах басейнів р. Косівської, Середньої, Крайньої Ріки (Мала Шопурка).

Понад 40 селенебезпечних потоків зареєстровано в басейні Білої Тиси. Це, передусім, басейни її приток (Берендай, Павлик, Богдан, Говерла, Видричка, Вовчий, Квасний, Шаул, Лешул та ін.), а також басейни лівобережних приток Тиси - (Кевеле, Красиленка, Ситний та ін.).

На північно-східних схилах Чорногори селенебезпечні по-токи зосереджені у верхів’ях Пруту, в басейнах Бистреця, Дземброні, Погорільця, Шибеного. Періодично селепрояви фіксують у коротких правобережних притоках Чорного Черемошу, які приурочені до схилів хребтів Скупової і Пневе, а також правобережних прямолінійних потоків Білого Черемошу, які приурочені до схилів хребта Максимця та гір Путилі.

У масивах Полонини-Рівної і Полонини-Боржави більшість вогнищ зародження селів також змішаного типу, проте в басейнах річок Ужа й Боржави найчастіше переважають процеси змивання, розмивання й опливинні.

Стаціонарні спостереження за селепроявами в Українських Карпатах (зокрема на стаціонарі Прутець Чемегівський і "Свидовець") дали змогу з’ясувати, що період нагромадження твердої складової селів становить п’ять-сім років. За цей час у руслі селенебезпечних потоків на довжині русла від 3 до 5 км нагро-маджується об’єм порід до 10-15 тис. м3.