Дуже чітко у рельєфі простежено нижній брескульський "ко-тел", який має дуже круті (37°) і високі (200-250 м) бортові стінки. Ширина заболоченого днища нижнього "котла" - близько 550-600 м, абсолютна висота днища (усереднена) - 1 370 м. Уздовж бортів і в центральній частині наявні моренні

вали довжиною 250-300 м.

Рис.1.7.Брескульський кар

Арендажський кар розташований у верхів’ях потоку Арендаж поміж вершинами Пожижевська і Данцер. Він має круту (понад 30°) тилову стінку заввишки близько 175 м, сильно роз-членовану ерозійними промивинами. На бортах кара багато дрібних і великих (до 100 м шириною) нівальних ніш, численні дрібні осипища.

Днище кара розміщене на абсолютній висоті 1 540 м, його ширина - близько 375 м. У межах кара є два вали бокової та один стадіальної морени з максимальною висотою близько 80 м і довжиною (бокові морени) 180-200 м. Складена морена слабко обкатаними, великими брилами пісковиків і конгломератів (0,7-2,5 м діаметром) у суглинистому заповнювачі.

Ерозійно-льодовикова улоговина ("нижній котел") Арендажського кара невелика за розмірами, має порівняно похилі борти і тилову стінку, вздовж бортів є декілька валів бокових морен.

Друга група льодовикових,долин північно-східних схилів Чорногори (Пруту Данцерського, Гаджини і Кізі) пов’язана з масивнішою ділянкою хребта, більшими абсолютними висота-ми, їм властиве значне врізування у вододільний хребет і відсу-вання вододілу на південний захід. Долини цієї ділянки, незва-жаючи на перетин ширшої смуги чорногірських пісковиків, ма-ють значно більшу ширину, численні бічні розгалуження. Глиб-ше врізування і розширення долин Пруту Данцерського, Гаджи-ни і Кізі вглиб цоколю Чорногори, на думку Б. Свідерського (1937), значно змінило їхній морфологічний характер як збірни-ка льодовикових мас. На північному заході група розпочинається Данцерським каром, розміщеним на південний схід від г. Данцер і орієнтованим у східно-північно-східному напряму. Тиловою стінкою з крутістю 34° і висотою 130 м кар прилягає до водо-ділу, лівим бортом - до північно-східного схилу г. Данцер. На тиловій стінці і бортах є численні ерозійні улоговини, нівальні ніші різних розмірів (максимальна ширина — 70-80 м і глибина врізу - до 10 м), дрібні осипища.

Середня абсолютна висота днища кара близько 1 680 м, ширина - 500 м, довжина - 250-300 м. На днищі трапляються залишки розмитої стадіальної і донної морен. Ригель простежений не дуже чітко і припіднятий над днищем в окремих ділянках на 7-9 м.

Біля південно-східного борта кара на абсолютній висоті 1 665 м є невелике озеро площею близько 705 м2, глибиною 0,7-0,8 м.

Туркульський кар найбільший за площею в басейні Пруту Данцерського і має форму амфітеатру (рис. 1.8). Абсолютна усе-реднена висота його днища близько 1 720-1 740 м, ширина - 600-650 м, довжина - 500 м. Досить вирівняне днище кара вкрите брилами пісковику діаметром 1,0-2,5 м і накопиченнями сугли-нисто-щебенистого матеріалу - залишками розмитої стадіаль-ної морени.

У південно-східній частині кара на висоті близько 1 700 м розміщене Несамовите озеро площею близько 3 000 м2.

Крутим уступом заввишки 50-60 м кар обривається до "ниж-нього котла", днище якого на висоті 1 580-1 600 м і який є спільним для Туркульського і Данцерського карів. Тут простежено декілька валів бокової і стадіальної морен.

Два крайні південно-східні кари у верхів’ях Пруту Данцер-ського відокремлені один від одного і від Туркульського кара скелястими каровими гребенями (Козли Великі й Козли Малі). Кар під Шпицями має продовгасту форму й орієнтований з південного заходу на північний схід. Усереднена абсолютна ви-сота його днища близько 1 720 м, ширина днища - 300 м. На днищі є численні вали стадіальної морени висотою 6-8 м, скла-дені слабко обкатаними брилами пісковиків і конгломератів чорногірської світи. Розділені кари скелястими

гребенями зав-вишки 75-100 м над днищем.

Рис. 1.8. Туркульський кар

Висота тилової стінки кара під Шпицями - 130 м, у кара поміж Великими і Малими Козлами - 150 м, їхня крутість - 30-37°. Кар між Великими і Малими Козлами має більшу ширину (400 м), але значно коротший.

Днища обох карів уступом заввишки 50-60 м обриваються до "нижнього котла", в якому простежено декілька валів боко-вої морени.

На абсолютній висоті 1 325-1 340 м розміщений ще один "котел" зивширшки до 500 м, який є ніби продовженням нижніх котлів Зарослянських карів. На днищі цієї улоговини шириною понад 500 м виявлено вал бокової морени довжиною до 400 м. Висота тилової стінки - близько 130 м, крутість - 37°.

У найширшій пригребеневій улоговині басейну Гаджини (протяжність від хребта з вершиною Шпиці (1 863 м) до хребта Кедровати-Погорілка - близько 2,4 км) розміщено декілька ве-ликих карів (цирків), днища яких зафіксовані на абсолютних висотах від 1 680 до 1 750 м і утворюють величезний амфітеатр (рис. 1.9, 1.10). Надзвичайно круті, часто урвищні, уступи біля пригребеневої частини головного хребта (г. Ребра, 2 001 м), а також відрога Шпиці коливаються в межах 80-200 м. Високим порогом (100-200 м) у центральній частині басейну кари обриваються до нижньої ерозійно-льодовикової улоговини, яка розміщена на абсолютних висотах 1 400-1 420 м. В усіх карах трапляються сильно розмиті вали бокових і

стадіальних морен.

Рис. 1.9. Пригребнева улоговина в долині Гаджини

Рис. 1.10. Ригель в одному з Гаджинських карів

У верхній частині басейну Кізі між хребтами Кедровати-Погорілка і Розшибеником кари завширшки до 1,7 км також утворюють великий амфітеатр, днище якого розміщене на абсо-лютній висоті близько 1 780 м. На цій висоті під вододільним хребтом є торфовища (максимальні висоти