Геоморфологічна партія Львівського університету 1965-1966 і 1968-1969 рр., схарактеризувала форми льодовикового рельє-фу плейстоценових зледенінь на північних схилах від г. Темпа на Заході до полонини Менчил на сході, а також на східних і південно-східних схилах хребта Урду-Флавантуч з найвищою першиною Близниця.

За обчисленнями Є. Ромера (1906) снігова межа у плейсто-цені (час останнього зледеніння на Свидівці) була на висоті 1 437 (Апшинецькі льодовики), 1 484 (Ворожеські льодовики) і 1 492 м (Близницькі льодовики). Усереднена висота снігової межі - 1 450-1 475 м. Днища карів є на абсолютних висотах 1 460-1 475 м для північних схилів і 1 580-1 600 м для східних.

Льодовикові кари виявлені в західній частині головного хребта (басейн потоку Яблуниця) біля підніжжя вершин Темпа (1 634 м), Велика Куртяська (1 621) і Мала Куртяська (1 644 м). Виділено два кари, сильно зруйновані процесами денудації. Більше зберігся західний кар з тиловою стінкою заввишки 150 м і крутістю близько 40°. На днищі карів простежено ригелі зав-вишки близько 30 м і один спільний заввишки 80 м. Ще один кар, також сильно зруйнований ерозійними процесами, розмі-щений на північно-західних схилах г. Мала Куртяська. Тилова й бокові стінки мають висоту від 90 до 110-120 м, крутість до 40°, з нівальними нішами, ерозійними водориями, дрібними осипищами. В карі є два ригелі висотою 10-12 і 50 м. На днищі кара - два невеликих озера діаметром до 30 м.

Інша група карів приурочена до підковоподібної водозбір-ної лійки у верхів’ях потоку Турбатського, що обмежена хреб-том з вершинами Татарука (1 707,4 м), Трояська (1 702,6), Унга-ряська (1 707,8), Подпул (1 629,6 м).

Ширина днища західного кара у верхів’ях потоку Турбатсь-кого досягає 500 м. Тилова і бокові стінки висотою 80-90 м і крутістю до 35° покриті осипищами. В напрямі до ригеля (висо-тою до 50 м) тягнуться два вали бокової морени. Днище кара вкрите валунами і брилами пісковику діаметром до 1,0-1,5 м.

На північних схилах г. Унгаряськи і Турбатської полонини виділено ще два кари, днища яких вкриті моренним матеріа-лом. Ерозійні процеси і нівальна обробка згладили стінки карів. Моренний матеріал у вигляді окремих горбів простежено в по-тоці Турбатський на довжині 3,5 км.

До північних схилів Свидовецького і Апшинецького хребтів у величезному амфітеатрі між відрогами Турбатської полонини на заході й полонини Менчул на сході приурочена велика група Апшинецьких і Ворожеських карів. Найтиповішим у цій групі є західний Апшинецький кар, розміщений на північно-східному схилі хребта Свидовець. Ширина кара - близько 700 м, висота тилової стінки - близько 100 м, поблизу неї розміщене озеро зав-ширшки 100-150 м і з максимальною глибиною близько 3 м. Від східного кара відділений порівняно невисоким пасмом.

На злитті двох льодовиків утворилися дугоподібні вали ста-діальної морени. Стадіальний ригель обох карів заввишки 35-40 м, масивний, має велику крутість. Добре зберігся також вал серединної морени.

Ворожеські кари відділені від Апшинецьких північним від-рогом Апшинецького хребта. Найтиповіший серед них кар у долині Великої Ворожеської, який має циркоподібний вигляд, круті й скелясті бокові та тилову стінки. У центральній частині кара простежено ригель з крутим північним уступом заввишки до 80 м. Тилова стінка кара досягає висоти близько 150 м, крутість її - до 45-50°. Біля східної стінки є вал бокової морени довжиною до 70 м і висотою 10-15 м.

Кінцеву морену в Апшинецьких карів зафіксовано на абсолютній висоті 1 175 м, Ворожеських - 1 250 м. Більшість дослід-ників зазначає, що система Апшинецьких і Ворожеських карів з крутими скелястими стінками, каровими озерами, нівальними нішами, сніжниками є найяскравішою ділянкою альпійського рельєфу Свидовецької гірської групи.

На східних схилах дугоподібного розгалуження Апшинець-кого хребта між г. Котел (1 770,9 м) і г. Стіг (1 704,3 м) у верхі-в’ях потоку Станіслав розміщені добре виражені морфологічно два кари - Татул і Кречунецький.

Кар Татул завширшки до 400 м, з надзвичайно крутими стінками (40-45°), має симетричну напівокруглу форму. На ти-повій стінці розміщено нівальні ніші діаметром до 60-70 м. Пер-ший ригель піднімається над днищем на 7-8 м, за 150 м від нього і східчастий другий ригель загальною висотою до 55 м. Уздовж південно-західного краю кара простежено вал бокової морени довжиною до 150 м.

Кар Кречунецький має досить значні розміри - до 700 м у по-перечнику. Тилова стінка кара крутими уступами піднімається на 150-180 м над днищем. У карі є бокова, серединна і стадіаль-на морени. Чітко виражений у рельєфі уступ ригеля заввишки 80 м. Краї трогових долин добре простежені по південно-східному відрозі г. Котел і східних схилах г. Стіг на відносних висотах під 20-25 до 50 м.

На південному асиметричному відрозі хребта Свидовець з першиною Догяська (1 761,7 м), зокрема на крутих східних і південно-східних схилах, розміщена група Гережеських карів. У всіх карів дуже високі скелясті тилові стінки, на яких багато сніжників. У центральній частині Великого Гережеського кара є озеро, зі сходу оконтурене дугоподібним валом стадіальної мо-рени. Масивний ригель кара має висоту 66 м (рис. 1.13).

Рис. 1.13. Гережеські кари

Русло р. Косівської у верхів’ях закладене по дну трогу, дов-жина якого - близько 2 км. На меридіональному відрізку хребта Урду-Флавентуч від г. Стіг (1 704,3 м) до г. Близниці (1 881,0 м) виділяють три великі гляціальні долини: Драго братську, Стерешорську і Гроп’янецьку.

Драгобратський кар має надзвичайно круті (до 40°) скелясті