У долині Драгобрату за даними досліджень геоморфологіч-ної партії Львівського університету у 1965-1968 рр. зафіксовано три стадіальні морени (Є. Ромер називав п’ять-шість кінцевих морен). Моренні вали сильно розмиті, їхні відносні перевищен-ня - не більше 10 м.

Рис. 1.14. Драгобратський кар

Кар Штерешору має типову добре морфологічно виражену форму. На тиловій стінці крутістю 45° багато нівальних ніш, сніжників. Долини Драгобрату і Штерешори розділені вузьким скелястим гребенем.

У підковоподібному зниженні між східними відрогами г. Близниці-Штерешорою і Тростянецьким плаєм - розміщений Гроп’янецький кар. Довжина його сягає до 1,5 км, ширина - 500-600 м. Тилова стінка крутістю 45° і висотою 80 м вкрита сніжни-ками і численними осипами, розчленована ерозійними водори-ями.

Моренні утворення сильно розмиті, однак добре фіксують три зупинки льодовика.

Є. Ромер (1906) на підставі аналізу льодовикових долин Свидівця зробив висновок про дворазове зледеніння цього масиву. Ці висновки він обґрунтував наявністю трогових долин на схи-лах хребтів (абсолютні висоти - 1 380-1 450 м), які утворилися в період давнішої льодовикової епохи.

До елементів реліктової морфоскульптури, створеної в епо-ху плейстоценових зледенінь, належать кам’яні розсипи, найбіль-ше поширені у Чорногорі, а також Полонинському хребті й Свидовецькому масиві.

Кам’яні розсипи в Чорногірському масиві приурочені пере-важно до смуг поширення пісковиків чорногірської, скупівської і буркутської світ. У Полонинському хребті кам’яні розсипи най-частіше пов’язані з відкладами палеогену (товстошаруваті й ма-сивні пісковики маловиженської світи олігоцену, топільчансь-кої та пробійненської світ еоцену і лютської світи палеоцену).

Формування кам’яних розсипів пов’язують з інтенсивним морозним звітрюванням (розтріскуванням) пісковиків біля фірнових полів. Поля кам’яних розсипів приурочені переважно до абсолютних висот 1 400-2 000 м. Це свідчить про те, що вони формувалися вище снігової лінії, яка в плейстоцені опускалася до 1 450-1 500 м.

Унаслідок повільного руху вниз по схилу, який значно при-скорюється в разі втручання людини, формуються кам’яні по-токи.

4.2. Річкові долини

Під час вивчення річкових долин Українських Карпат ви-никає одна з найважливіших проблем - погана збереженість те-рас. До того ж, на високих терасах більшості рік не збереглися алювіальні відклади. Особливо це характерно для головних рік Полонинсько-Чорногірських Карпат (табл. 1.2), які на досить короткому відрізку впоперек перетинають найвище пасмо Українських Карпат.

Вододіл між басейнами Дністра і Тиси зміщений від Поло-нинського хребта і Свидовецького масиву на північний схід, і тільки в Чорногорі він збігається з лінією найбільших висот.

Щодо такого розташування вододілу є різні пояснення. С. Рудницький (1925) уважав, що Вулканічний і Полонинський хребти були пробиті притоками Тиси внаслідок регресивної ерозії. Ці притоки знищили поздовжню систему відводнення (маємо на увазі Цирок-Боржавську поздовжню долину). Велику ерозійну силу ці ріки набули завдяки активним підняттям у Полонинсь-кому хребті й значних опускань у Закарпатському прогині. Річки південно-західних схилів, пересуваючись у північному напрямі (за С. Рудницьким), перехопили верхів’я річок північно-східних схилів і пересунули вододіл на північ.

Таблиця 1.2

Усереднені висоти терас (м) для рік Полонинсько-Чорногірських Карпат (з урахуванням досліджень П. Цися, І. Гофштейна, Т. Піотровської, М. Кожуріної, В. Станішевського, М. Демедюка, Г. Ананьева, Р. Сливки, Я. Кравчука,

Р. Гнатюка, В. Шушняка)

Тераси | Річки

Уж | Латориця | Боржава | Ріка | Теребля | Тересва | Тиса | Чорний Черемош | Білий Черемош | Вік

Перша | 0,5-1,0 | 0,8-1,5 | 0,8-1,0 | 0,5-1,0 | 0,5-1,5 | 0,5-1,5 | 0,8-1,5 | 0,8-1,5 | Голоцен

Друга | 2-3 | 2,5-3,5 | 2,5-3,0 | 2-3 | 3,0-3,5 | 3-4 | 3,5-5,0 | 4-6 | 4-5

Третя | 7-10 | 7-11 | 7-10 | 6-8 | 6-10 | 7-10 | 7-14 | 10-14 | 8-12 | Неоплей-стоцен

Четверта | 15-20 | 20-25 | 15-20 | 15-20 | 17-25 | 18-25 | 20-25 | 20-24 | 18-25

П'ята | 30-40 | 30-40 | 30-40 | 30-40 | 40-50 | 30-40 | 30-40 | 30-35 | 35-40 | Мезоплей-стоцен

Шоста | 50-70 | 60-80 | 60-70 | 60-70 | 60-70 | 55-65 | 45-60 | 50-60 | Еоплей-стоцен

Сьома | 80-100 | 100-110 | 80-90 | 80-100 | 100-110 | 100-120 | 80-100 | 80-100

Восьма | 150-200* | 140-170* | 150-200* | 150* | 140-150* | Пліоцен

Дев'ята | 180* | 160-180*

Примітка. 150-200* - прирічкові поверхні

П. Цись (1957) уважав, що вододіл не є різко вираженою структурно-орографічною єдністю, бо поширюється на три тек-тонічні зони флішових Карпат і, відповідно, геоморфологічні області. Водночас П. Цись не заперечував активної діяльності поперечних річок, унаслідок чого загальне ґратчасте розчлену-вання поступово перейшло у поперечний тип.

І. Гофштейн (1964) був переконаний, що про прорив Полонинсько - Чорногірського пасма можна говорити тільки на прик-ладі гірського відрізка р. Тиси, однак пояснював це не регресив-ною ерозією, а утворенням антецедентної долини з огляду на активне підняття Свидовецько - Чорногірського масиву протягом новішого часу.

Помітна суттєва різниця в характері долинної мережі Чорногори і Полонинського хребта. Чорногора розчленована річка-ми двох басейнів - Тиси і Пруту. П. Цись (1957) зачислив доли-ни Пруту, Чорного і Білого Черемошів до полісинтетичних утво-рень через те, що у верхів’ях вони складені з колишніх приток давньої поздовжньої ріки. Вони перетинають її днище, маючи тільки п’ять терас, а нижче за течією на поперечному відтинку -повну серію високих терас.

Долина Чорного Черемошу, яка розділяє Чорногірський і Гриняви-Лосової масиви, майже на