Вугілля Донецького басейну, поряд з його традиційним використанням, є стабільним і довготривалим джерелом одержання таких металів, як германій і галій. У масштабі України в Донецькій області щорічно утворюється близько 50% відходів вуглевидобутку і вуглезбагачення, понад 40% металургійних шлаків і 30% попелошлакових відходів. На території області зосереджено близько  4 млрд тонн промислових відходів за щорічного обсягу їх продукування у 40-50 млн тонн. Порівняно з 1999 р. у 2000 р. обсяги утворення промислових відходів в області збільшилися на 8% і становили 52 млн тонн. Утилізується в області приблизно 20-23% річного їх утворення. Водночас промислові відходи у багатьох випадках становлять інтерес для їх використання у різних галузях промисловості. За результатами раніше проведених геологічних розробок, була встановлена можливість використання відходів вуглевидобутку і вуглезбагачення як сировини для будівельної промисловості. Відходи вуглевидобутку придатні переважно для земляних будівельних робіт (закладка, планування території, насип), рідше —як сировина для виробництва керамічного гравію, керамічних стінових матеріалів, добрив, добавки до глинистої сировини, виробництва цегли, будівельного щебеню, керамзиту, аглопориту, бутового каменю, виробництва цементу і дренажних труб.

Відходи вуглезбагачувальних фабрик були рекомендовані для використання з такою метою: основна сировина — для виробництва стінових матеріалів, аглопоритового щебеню і піску, цегли, дренажних труб, паливного додатку до глиноземної сировини, профілактичного замулення. вугілля. Маловивчена на сьогоднішній день можливість їх використання у паливній і коксохімічній промисловості для отримання коксуючого і енергетичного вугілля.

За обсягами накопичення зола теплових електростанцій та місцевих котелень посідає третє місце після відходів вуглевидобутку, вуглезбагачення та шлаків металургійного виробництва.

За даними статистичної звітності, в Україні з кожним роком накопичуються відходи теплових електростанцій та місцевих котелень. Так, їх накопичення в Донецькій області на кінець 2001 р. становило 33,6% загальної кількості, Дніпропетровській — 20,3%, Луган-ській — 12%, Івано-Франківській — 7,4%, Харківській — 6,4%, Вінницькій — 5,8%, Київській — 5,3%, решті регіонів — 9,2 відсотків. Використання відходів теплових електростанцій та місцевих котелень незначне і становило: у 1997 р.— 21,5% їх утворення, у 1998 р.— 21,0%, у 1999 р.— 25,2%, у 2000 р.— 16,5%, у 2001 р.— 18,6 відсотків.

Попелошлакові відходи теплових електростанцій та місцевих котелень можуть бути використані: при виготовленні цементу (як наповнювач), стінових виробів, пористих наповнювачів (гравеліт тощо), будівельних розчинів, залізобетонних виробів, бетону, асфальту, цегли (силікатної, керамічної, червоної тощо), руберойду (як наповнювача покривної маси), при будівництві гідроспоруд, автодоріг тощо. Є необхідні документи, які підтверджують, що хімічний склад, фізичні властивості, радіаційні якості відходів дають можливість використовувати їх у зазначених цілях.

У надрах України виявлено близько 20 тис. родовищ і 114 видів корисних копалин, серед яких 7835 родовищ і 96 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів [4]. Всі розвідані родовища, що мають промислове значення, можна розподілити залежно від їх розмірів, якості корисних копалин, екологічних, економічних та інших умов їх промислового використання. За значенням родовища поділяються на три основні групи: великі, середні та малі [5].

З огляду на це, проаналізовано фонд розвіданих родовищ: з усіх родовищ в експлуатацію передано 3285 (або 41,9%). Із загальної кількості розвіданих родовищ, що експлуатуються, малі становлять 62,6%, середні — 27,7% і великі — 9,6 відсотків. Водночас 51% мінеральної сировини щороку видобувається з великих родовищ, 24 — з середніх і лише 25 — з малих родовищ.

В Україні видобуваються такі види будівельних матеріалів: каолін первинний, цементна сировина, сланець мелінітовий, скляні піски, цегельно-черепична сировина, піски будівельні, піщано-гравійні матеріали, камінь пиляний, камінь будівельний, камінь облицювальний, сировина керамзитова, гіпс, вапняк на вапно, крейда будівельна, мергель будівельний, глини тугоплавкі, перліт, сировина абразивна, крем’яна сировина, сировина для мінвати, пісок для пісочниць локомотивів, пісок для закладання.

У 2001 р. (порівняно з 1995 р.) скоротилося видобування каоліну первинного у 1,8 раза, цементної сировини — у 1,5, цегельно-черепичної сировини — у 3,2, пісків будівельних — у 1,3, каменю пиляного — у 3 рази, каменю будівельного — у 2,2, каменю облицювального — у 1,1, сировини керамзитової — у 2,8, вапняку на вапно — у 1,3, крейди будівельної — у 2,3, глини тугоплавкої — у 1,1 раза [6].

Водночас зріс видобуток сланцю мелінітового, скляних пісків, піщано-гравійних матеріалів, гіпсу, піску для закладання.

За результатами багаторічних робіт встановлено, що найбільш перспективними об’єктами з погляду їх промислової переробки і народногосподарського значення є шлами вугільних шахт і вуглезбагачувальних фабрик. Це є особливо актуальним нині у зв’язку з необхідністю нарощення вуглевидобутку, що знизився за рахунок закриття низки вугільних шахт. На території України розташована велика кількість шламо- і мулонакопичувачів, що займають кілька тисяч гектарів переважно родючих земель. Із зазначеного обсягу відходи збагачення коксівного вугілля становлять близько 67%.

Останніми роками до цих об’єктів виявляють зацікавленість організації різних форм власності з метою переробки накопичених шламів, у більшості випадків за рахунок позабюджетних джерел фінансування. Однак слід зазначити, що це здійснюється без розробки технічних умов на продукцію і з порушенням екологічної безпеки, не враховується необхідність комплексного і раціонального використання ресурсів. У зв’язку з цим необхідно відзначити наступне.

Досвід розробки шламонакопичувачів з використанням сучасних методів збагачення доводить можливість отримання вугільних концентратів зольністю 10–30% за виходу 30–40% від переробленої сировини. Значення головних оцінних показників (і зольності) у товщах шламонакопичувачів варіюють у значних межах. Потужність змінюється від одиниць до десятків метрів, зольність — від 30–35 до 80–90%. Фахівці підприємств встановили значні коливання якісних показників