Печери — унікальні природні утворення, і вони манять спелеологів, дослідників, туристів. На початку XX ст. за завданням Львівського комітету охорони природи була детально досліджена Кривченська печера: складено її план, надруковано путівник. Ближня частина печери пристосована для екскурсій. У 50-60 pp. дослідження печер Поділля продовжили: сільський учитель П. Техтілов (печера Вертеба), геолог А. Кучерук та палеозоолог К. Татаринов. Середовище печер (стабільна температура, відсутність шкідливих мікроорганізмів) сприятливе для лікування хворих на бронхіт, астму тощо. Печери в давнину були місцями життя людей, їхніми схованками від ворогів. Стоянки трипільців виявлено в печері Вертеба. що поблизу с. Більче-Золоте. її називають «Наддністрянською Помпеєю» за багаті археологічні знахідки. Серед печер цікавою для дослідників є Язичеська (або скельний храм) у с. Монастирок Борщівського району. Вона використовувалась як культовий храм у дохристиянські часи. Усі печери сьогодні є геологічними пам'ятками природи.
   

Значний вплив на формування поверхні області в сучасний період має діяльність людини. Ця діяльність може бути як позитивною (закріплення схилів, запобігання ерозійним процесам і зсувів), так і негативною (неправильна оранка схилів горбів і долин, що призводить до зростання ярів, розробка кар'єрів тощо). Дія різних чинників на формування рельєфу проявляється неоднаково в окремих частинах області, що позначається на вигляді її поверхні.
   Рельєф Тернопільської області рівнинний. Вона займає західну частину Подільської височини, має нахил із півночі на південь. Це підтверджують напрями русел рік. Абсолютні висоти поверхні тут коливаються від 443 м (г. Попелиха біля с. Мечищів Бережанського району) до 116 м (у гирлі річки Збруч).
   На території Подільської височини в межах області можна виділити окремі частини: Тернопільське плато, Подільське і Кременецьке горбогір'я, Товтровий кряж і Придністровську рівнину, які відрізняються геоморфологічною будовою.
   

Тернопільське плато — найбільш рівнинна центральна частина області. Поверхня розчленована долинами Стрипи і Серету. Відносні висоти не перевищують 40-50 м, а абсолютні висоти— 380-400 м у північній частині, 300-350 м — у південній. Блюдцеподібні зниження на плато заболочені.
   Подільське горбогір'я (іноді його називають Опіллям) займає західну частину області. Східною межею його є вододіл Золотої Липи і Стрипи. Його поверхня порізана ярами, балками і долинами рік. Відносна висота горбів досягає 100-150 м у північній частині і до 200 м — у південній. Абсолютні висоти горбів — 400-440 м. Тут знаходиться найвища точка області — г. Попелиха, а також г. Лисоня поблизу Бережан, ерозійні останці — біля с. Куряни і с. Лісники Бережанського району.
   Кременецьке горбогір'я (або Кременецькі гори) займає північний край Подільської височини. З півночі воно круто обривається до низовини Малого Полісся, а південний його схил пологий. Горби піднімаються до висоти понад 180 м над навколишньою місцевістю і мають вигляд гір-останців. Такими є гора Бона в Кременці, гора Божа в селі Великі Бережці, Данилова гора поблизу с. Антонівці тощо. Тут доволі густа мережа ярів і балок.
   

Товтровий кряж простягається з північного заходу на південний схід від сіл Чорний Ліс і Загір'я до смт. Гусятин. Це бар'єрний риф, який має вигляд пасма горбів, що підносяться над Тернопільським плато на 50-60 м. Абсолютна висота цих горбів досягає 380^30 м. Серед них мальовничі горби Бабина і Довбушева біля с. Залужжя, Киданецькі скелі, останці Подільських Товтр біля с. Мшанець Збаразького району. Поширені тут форми поверхневого карсту (лійки, печери, широкі тріщини) надають рельєфу Товтр мальовничості та своєрідності. Північно-східний схил Товтр переходить у Східно-Подільське плато, розміщене на схід від даного кряжу. Його поверхня слабохвиляста. Абсолютні висоти досягають 350 м. Найвища частина плато — вододіл рік Горині, Збруча — має назву Авратинської височини. Долини рік Горині, Ікви, Вілії широкі, заболочені. Вододіли рік — плоскі, на них трапляються блюдцеподібні зниження.
   Придністровська рівнина займає південну частину області, її умовна межа проходить по лінії Бучач — Борщів. Рівнина почленована каньйоноподібними долинами Дністра і його приток. Схили долин порізані глибокими ярами. Між долинами Серету і Збруча поширені форми підземного карсту — печери і поверхневого карсту — лійки. Мальовничості цим територіям додають форми вивітрювання — вапнякові скелі-останці, які під