З врахуванням вищесказаного розглянемо детальніше структуру земель сільськогосподарського призначення у розрізі їх найважливіших складових. Такими з них є:

І. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

У даному випадку мова йде, зокрема, про державні та комунальні юридичні особи, предметом діяльності яких є:

проведення наукових досліджень у галузі сільськогосподарського виробництва (наприклад, установи та організації Української академії аграрних наук);

проведення сільськогосподарської навчальної діяльності (аграрні університети, коледжі, академії, інститути тощо);

вирощування та реалізація товарної сільськогосподарської продукції.

ІІ. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств.

Маються на увазі сільськогосподарські підприємства нового типу, виникнення яких пов’язане з процесами роздержавлення, приватизації земельних ділянок і природа, характер організації праці в яких корінним чином відрізняється від колективних господарств в тому їх вигляді, які існували до земельної реформи.

ІІІ. Землі фермерських господарств.

В ст. 31 Земельного кодексу України говориться:

“1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:

Земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності;

земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни – члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю)” [6, с.13].

ІV. Земельні ділянки особистих селянських господарств.

Земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства – новий вид землеволодіння громадян. Аналогом даного виду господарювання громадян за Земельним кодексом 1990 року (в редакції від 13 березня 1992 року) було ведення особистого підсобного господарства, ведення особистого селянського господарства має на меті виробництво сільськогосподарської продукції для задоволення потреб громадянина – власника господарства та членів його сім’ї у вирощуваній сільськогосподарській (як рослинницькій так і тваринницькій) продукції, а також реалізацію надлишків такої продукції на ринку. Однак на відміну від земельних ділянок, що надавалися громадянам для ведення особистого підсобного господарства, розмір яких жорстко регламентувався і не повинен був перевищувати двох гектарів, розмір земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства не обмежується. Громадяни, які отримали земельні частки (паї) при реформуванні колективних сільськогосподарських підприємств, мають право розширити свої особисті селянські господарства шляхом приєднання (після виділення у натурі) зазначених паїв до існуючого господарства або створити нове особисте селянське господарство.

В контексті вищесказаного зауважимо також, що в Україні існує чітка регламентація групи земель, які не можуть передаватись у приватну власність. Це, зокрема:

Землі атомної енергетики та космічної системи;

Землі під державними залізницями, об’єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

Землі оборони;

Землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного, та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачене законом;

Землі лісового фонду, крім випадків визначених чинним кодексом;

Землі водного фонду, крім випадків визначених чинним кодексом;

Земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

Земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

ІV. Висновки. В одній з робіт Кулаковський Ю.П. зазначав, що “... чинне законодавство України у сфері регулювання земельних відносин ще не повною мірою орієнтоване на забезпечення високого рівня землекористування...., недостатньо ефективним є і економічний механізм впливу на характер та інтенсивність використання земель”. [6, с.16]. І це до речі визнають ряд інших економістів – аграріїв.

З метою покращення системи землекористування в Україні на сучасному етапі розвитку, на наш погляд, необхідно здійснити комплекс відповідних заходів. Зокрема, необхідно:

Постійно вдосконалювати земельне законодавство;

Розробити загальнодержавну та регіональну програми охорони та використання земель;

Запровадити систему економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель;

Створити інфраструктуру ринку сільськогосподарських земель, забезпечити його державне регулювання;

Здійснити розмежування земель державної і комунальної власності; визначити землі державним і комунальним підприємствам;

Провести організацію територіальних господарств;

Забезпечити планами землекористування кожне новостворене сільськогосподарське підприємство;

Забезпечити видачу державних актів на право власності на земельну ділянку власникам сертифікатів, а також потреби жителів, зокрема працівників соціальної сфери на селі, у земельних ділянках;

Інші державні та комунальні землі відчужувати лише за плату з метою поповнення державного та місцевого бюджетів;

Поступово вилучити з інтенсивного обробітку деградовані та малопродуктивні землі;

Створити ефективну систему державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них;

Здійснити заходи щодо створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.

Реалізація цих та інших заходів, безсумнівно, сприятиме покращенню землекористування в Україні.

Література

Болгарова Н.К. Розвиток земельних відносин на сучасному етапі // Економіка АПК-2004-№2.

Галватюк М.С. Новий Земельний кодекс України: ринок землі та його регулювання // Економіка АПК-2002-№6.

Гладій М.В. Основні концептуальні положення аграрної політики в Україні // Економіка АПК-2002-№9.

Збарський В.К. Особисті селянські господарства в становленні малих форм господарювання // Економіка АПК-2004-№1.

Земельний кодекс України. Прийнятий 25 жовтня 2001 року. – К.: Істина.-2001.

Кулаковський Ю.П. Особливості реформування земельних відносин у населених пунктах // Економіка АПК-2004-№2.

Махортов Ю.О. Земельні відносини та їх реформування // Економіка АПК-2004-№2.

Месель-Веселяк В.Я. Реформування аграрного сектора України: здобутки і проблеми // Економіка АПК-2003-№5.

Станасюк Н.С. Підвищення ролі держави у розвитку агропромислового виробництва // Економіка АПК-2004-№2.

Сачовський І.М.

Структура землекористування в Україні

в сучасних умовах

АНОТАЦІЯ

Розглянута система землекористування в Україні, пропонуються шляхи її вдосконалення.

Ключові слова: Земельний кодекс, землеустрій, землекористування.

Інформація про автора

П.І.Б.: Сачовський Ігор Михайлович

Науковий ступінь: