Рельєф. У межах Івано-Франківщини є території з рівнинним і гірським рельєфом. Рівнини охоплюють 2/3 її території в північ-но-східній частині. Решту площі займають гори Карпати. Межа гір чітко прослідковується по лінії Болехів — Долина — Перегінськ — Солотвино —Надвірна — Яблунів — Косів — Кути.

Територія в загальному плані знижується з північного заходу на південний схід. Найменші абсолютні висоти (140 м над рів-нем моря) приурочені до заплави Дністра біля східного кордону області. Рівнини горбисті, густо порізані долинами річок, з абсо-лютними висотами 300—400 м. В окремих місцях вони перевищу-ють 400 і навіть 500 м.

Найвища точка Івано-Франківщини — в горах Карпатах, як-раз на кордоні із Закарпаттям. Це одночасно і найвища вершина України — гора Говерла (2061 м). Розміщена вона в Чорногірському масиві, де вздовж хребта, що розділяє згадані області, є ще три вершини «двотисячниці» (Ребра — 2001 м, Піп Іван (Чорна Гора) – 2022 м і Бребенескул — 2037 м). Більша частина гір має висоти 1000—1500 м над рівнем моря.

Територія області лежить у межах двох великих тектонічних структур: південно-західної ок-раїни Східно-Європейської платформи (Волино-Подільської плити) і Карпатської геосинкліналі. Остання в свою чергу сама має до-сить складну будову. Перш за все, до її складу входить Передкарпатський крайовий прогин із специфічними Зовнішньою і Внутрішньою зонами, а також складчаста область Українських Карпат. У межах Івано-Франківщини більшість дослідників ви-діляє у Карпатах Скибову (Зовнішню антиклінальну), (Чорно-гірську (Внутрішню антиклінальну), а також Сухівську, Рахівську і Мармароську зони.

Волино-Подільська плита являє собою схил Українського кристалічного щита, її кристалічний фундамент занурений під потужну товщу (до 3000 м) палеозойських і мезозойських від-кладів, що мають нахил пластів усього 1—2 град. Палеозойські породи силуру й дивону, що відслоняються в долині Дністра від Устечка (Тернопільська область) до Городниці, представлені вапняками, сланцями, а молодші — червонобарвними пісковика-ми. З мезозойських відкладів виходять на поверхню по Дністру юрські породи, але найбільшу товщу утворюють вапняки і мегре-лі морського походження крейдового періоду. На піднятих ділян-ках на мезозойських породах залягають морські відклади нео-гену.

Передкарпатський крайовий прогин є частиною Карпатської альпійської геосинкліналі. Внутрішня зона вкрита потужною товщею (до 7000 м) відкладів крейдового, палеогенового і нео-генового періодів. Як правило, всі вони морського походження, в окремих місцях зімнуті в пологі лінійні складки. Зовнішня зо-на прогину відокремлена від попередньої (Внутрішньої) лінією розломів. Вона має платформену структуру з характерними купо-лоподібними складками і блоковою будовою, що спричинена тектонічними розломами і скидами. Товщина осадочних порід ся-гає 3000 м. Обидві зони зверху вкриті неогеновими полосами, що складаються з пісковиків, конгломератів, глин, рідше мергелів і вапняків.

Власне карпатська Зовнішня антикліналь на Івано-Франківщині — це підвищення, ускладнене насувами, які утворю-ють шість скиб типово карпатського простягання. Зокрема, перша Берегова скиба насунута на Внутрішню зону прогину на 20 км. В ядрах антикліналей кожної скиби виступають тверді по-роди верхньокрейдового періоду, а крила їх складені менш стій-кими палеогеновими відкладами.

На Скибову зону з південного заходу насунута Чорногірська з великими лускуватими структурами, утвореними породами крейдового періоду, які в окремих місцях перекриваються палео-геновими.

Найпівденнішу частину області займає Мармароський крис-талічний масив. Це єдиний район у Карпатах, де на поверхню виходять найдавніші метаморфічні утворення, покриті осадочним палеозойським та мезозойським чохлом.

Між Чорногірською і Мармароською зонами виділяють Рахівську та Сухівську, які відрізняються від першої складом та віком осадочних порід крейдового періоду мезозойської ери.

Вони покривають майже суцільнім шаром усю територію області. Найменша потужність їх у Кар-патах, де в окремих місцях на вершинах вони взагалі відсутні. В міжгірських долинах, а також у Передкарпатті і на Поділлі по-тужність порід четвертинного періоду сягає 10—15 м і навіть місцями до 30 м. Вони різноманітні за походженням, хоч переважають алювіальні, делювіальні і водно-льодникові.

Загальна характеристика. Достатнє, а в гірських районах над-мірне зволоження території області, значне розчленування ре-льєфу визначили утворення в її межах густої річкової сітки. Озер і боліт дуже мало і, як правило, вони невеликі. Більшість річок області належить до малих, тобто завдовжки від 10 до 100 км. Таких річок нараховують 152, а довших, ніж 100 км — тільки 5.

Вся територія Івано-Франківщини належить до басейну Чор-ного моря, а саме близько 2/3 площі до Дністра, а 1/3 до ба-сейну притоки Дунаю—Пруту.

Рельєф визначає гірський характер течії річок Карпат. Вони швидкі та бурхливі. Дно річок кам'янисте й порожисте, часто зустрічаються водоспади. Виходячи в межі Передкарпаття, ці річки, легко розмиваючи пухкі гірські породи, виробляють широ-кі долини, розгалужуючись інколи на численні рукави.

Річки Поділля мають рівнинний характер, спокійну течію, але долини, як правило, глибокі і порівняно вузькі.

У живленні річок найбільша роль дощових вод, меншу частку становлять снігові та підземні. Однак значимість їх дещо від-різняється в гірських і рівнинних річках. Для перших дощове живлення становить приблизно 44%, підземне — 6%, а 50% при-падає на снігове. Для річок рівнинного типу 50% води дають дощі, 13% — підземні джерела, а решту 37% — снігове живлен-ня.

За режимом річки Івано-Франківщини можна віднести до двох типів. Дністер і Прут із своїми правими притоками нале-жать до річок з паводковим режимом, ліві притоки — до річок з весняною повінню. Для річок з паводковим режимом харак-терні весняні повені (квітень—травень), але час від часу повторюються катастрофічні літні паводки, викликані випаданням тривалих і сильних дощів у Карпатах. Особливо небезпечні паводки в долині Дністра.