Поняття та класифікація природних ресурсів

Під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища і процеси, які людина використовує в своїй діяльності.

Природні ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві і побуті, вони є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільного виробництва.

Природні ресурси - категорія історична, їх використан-ня пов'язане з розвитком технології виробництва. Був час, коли людина не знала, як використати кам'яне вугілля, виплавляти метал з руди, одержувати і використовувати електроенергію. Металургія античності і середніх віків роз-вивалась на деревному вугіллі. За створення періодичної системи хімічних елементів королівство Великобританії нагородило Д. І. Менделєєва алюмінієвою медаллю, оскільки на той час алюміній був дорожчий за золото. В епоху НТР з 7 млн відомих хімічних сполук більше половини використовується у виробництві, медицині, побуті. Сучасне виробництво здатне не лише переробляти природні ресурси в знаряддя праці і товари широкого вжитку, а й створю-вати матеріали з наперед заданими властивостями синте-тичним шляхом замість використання запасів деяких традиційних копалин, що скорочуються.

Співвідношення між природними ресурсами і природ-ними умовами може бути представлено за аналогією до співвідношення між засобами праці і матеріальними умовами трудового процесу. Природні ресурси не можуть існували і використовуватись поза природними умовами, які є їх природно-історичною .базою. Причому для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Природні ресурси мають соціальну значущість і корисність і є склад-ною сукупністю матеріальних елементів і процесів, що постійно розвиваються в часі та в просторі як точка .дотику людського суспільства і природи, сфера прикла-дення розуму і сил.

Оскільки звичайно під природними ресурсами розумі-ють природні тіла, явища та процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства за-галом, їх можна віднести до категорії речей. Однак таке розуміння поняття в сучасних умовах є надто вузьким. Адже з розширенням потреб суспільства все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об'єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості при-роди, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ре-сурсом стають чиста вода і повітря; набувають статусу ре-сурсу естетичні властивості ландшафту.

Поняття «природні ресурси» — соціально-економічна категорія. Це означає, що коли ми оперуємо поняттям «ресурси», то оцінюємо природні тіла і явища з того чи ін-шого боку, стосовно можливостей їх використання люди-ною. Водночас не можна розцінювати природні ресурси лише з економічної (господарської) точки зору. Справді, економіка е основою відносин людини і природи. Ця осно-воположна тема сприяла поширенню визначення природ-них ресурсів як елементів природи, які є засобами існуван-ня людського суспільства і використовуються в господар-стві.

Однак ставлення людини до природи не можна зводити тільки до утилітарного (прагматичного), вбачаючи в при-роді лише джерело матеріальних благ. Існують і неутилі-тарні форми, а саме: адаптивна, інтимна, естетична.

Під адаптивною формою ставлення людини до природи розуміється ставлення до неї як до звичного життєвого середовища. Люди використовують повітря, тепло, світло як звичні життєві умови і виявляють своє ставлення до них лише, коли відчувають нестачу цих благ, коли пору-шується звичний ритм життя людини. Інакше кажучи, коли людина відчуває дефіцит чого-небудь або її зусилля спря-мовані на ліквідацію цього дефіциту, то умова життя (діяльності) може переходити в ресурс. Наприклад, в умо-вах забрудненого середовища чисте повітря стає ресурсом (причому життєво необхідним). З цього випливає, що нема .чіткої межі між природними ресурсами і природними умо-вами, за певних об'єктивних умов природні умови перехо-дять у ресурси.

Інтимна форма ставлення людини до природи (психо-логічний аспект) грунтується на любові людини до приро-ди, і вона розцінюється як одна з основ здорової психіки. Любов до природи не може зводитись лише до її спогля-дання, а проявляється в дійовому ставленні до її охорони, е основою суспільного руху на захист природи.

Естетична форма грунтується на сприйнятті людиною прекрасного в природі, тобто гармонії, порядку, звуків, за-пахів, певних визначених форм тощо. В умовах глобальних масштабів руйнування пейзажів порушується естетика життєвого середовища, що негативно впливає на психіку.

Аналіз різних «неутилітарних» форм взаємовідносин людини з природою дає змогу дійти висновку, що природні умови часто переходять у розряд ресурсів, тому потрібно долати уявлення (одностороннє, традиційне) про ресурси як тіла і сили природи, що використовуються як засоби і предмети праці, джерела енергії.

Людина використовувала ресурси (харчі, воду, повітря) з само-го початку свого існування,, однак на перших порах вона не докла-дала зусиль для їх відтворення. Наявність ресурсів визначала ареа-ли розселення ранньої людини. Під ресурсами для простого відтво-рення доіндустріального суспільства розуміємо природні продук-тивні сили традиційних багатовікових форм ведення господарства, коли переважно використовувались речовини, що не зазнали глобальної об-робки — камінь, дерево, натуральні волокна тощо.

Індустріальне суспільство базується на природних ре-сурсах, потрібних не стільки для підтримання життя людей, скільки для виробництва товарів і послуг, що забезпечу-ють більш розвинуті потреби окремих людей і суспільства. Переважна частина цих ресурсів використовується в про-цесі розширеного відтворення. Якщо з ресурсами поперед-нього типу пов'язане виділення людини з царства тварин, то використовувані сьогодні ресурси, насамперед енерге-тичні, забезпечили людині величезну потужність, ніби по-ставили її над природою. Діалектика суспільного розвитку, однак, полягає в усе більшому «включенні» суспільства в природу, в зрощенні з природою і послабленні залежно-сті від неї.

Залучення природних ресурсів у суспільне виробництво озна-чає перетворення їх в складову продуктивних сил суспільства, внаслідок чого природні продуктивні сили пере-творюються в суспільні продуктивні сили. При цьому одні природні ресурси, які переходять до