Петроса, котрим навіки судилося бути поряд...
ПЕРШ НІЖ РУШИТИ
На початку квітня піднятися на Петрос було дуже складно — су-цільний туман та важкий злежа-лий сніг під ногами. Рятувальни-ки Закарпатського аварійно ряту-вального загону радять планува-ти весняну мандрівку до четвертої за висотою вершини Українських Карпат (2020 метрів) у кінці квіт-ня—на початку травня. У типово-му наборі спорядження обов'язко-во повинно бути надійне водоне-проникне взуття, теплий та водо-захисний одяг. Незайвим (на всяк випадок) буде й льодоруб.
ЗА ПРОТЕКТОРАМИ ЮЩЕНК0В0Г0 ДЖИПА
Якщо ви прибули до Квасів по-тягом, то від залізничної станції треба пройти по шосе приблизно півкілометра на північ, у напрям-ку Ясіні, до бічної дороги, яка ве-де наліво мостом через Тису. По-вертаєте на схід, проходите під ко-лією. Одразу після цього стежка в східному напрямку круто заби-рає вгору. Це фактично найстрім- кіший відрізок маршруту від Квасів до вершини Петроса, він тягнеться при-близно три кілометри. Та оскільки фі-зичні навантаження найбільше да-ються взнаки на старті, мішана група, з жінками та дітьми, при поганій по-годі може долати його до двох годин. Виходите до межі лісу, де ростуть буки та ялиці. Тут є добре обладнане місце для стоянки з наметами. Але, якщо дозволяє час, краще підняти-ся значно пологішим схилом до по-лонини Менчул. Спочатку второва-на стежка веде лісом, далі — відкри-тою місцевістю. Здолавши кіломе-трів чотири, виходите на Менчул. Справа від дороги — стаціонар біо-факу Львівського університету, до-вкола — численні колиби. У цю пору року колиби порожні, відтак у якійсь із них можна заночувати. Не виклю-чено, що тут знайдуться дрова, якесь начиння, сіль тощо.
До перевалу і далі, повз Петрос, аж до підніжжя Говерли, веде прокладена ще за часів Австро-Угорщини дорога. Вона проходить траверсом, північні-ше гори Шешул, а зліва за напрямком руху відкривається полонина Шумяс-ка, де також стоять численні колиби та кошари. Відомо, що під час масо-вих сходжень на найвищу українську гору цією дорогою під Говерлу доїж-джав джипом теперішній президент України. Втім, протектори ваших «ві-брам» недовго наслідуватимуть про-тектори його «Лексуса». Приблизно через два кілометри після перевалу, перед різким поворотом на південь,треба зійти з дороги в напрямку схід-схід-північ. Нетривалий підйом — і ви вже опинилися на де-не-де поросло-му ялівцем найвологішому західному схилі Петроса. Знизу вершини не ви-дно, мандрівник просто піднімається
вгору, і в якийсь момент виявляє, що до неї лишилося метрів сто... Від пе-ревалу до вершини неспішним тем-пом іти дві години. Якщо пощастило з погодою, то споглядати з Петрова довколишні краєвиди — сама насо-лода. Близниці та Свидовець на захо-ді, хребти Добошанка та Кукул на пів-ночі, велична Говерла поруч на сході,
Чорногірськии масив на південному сході, мальовничі краєвиди аж до Ру-мунії на півдні.
Короткий опис маршруту
Пропонуються два варіанти підйому до Петроса
з півночі, від селища Ясіня, дорогою вздовж потоку Лопушанка, через полонину Печеніжеска та урочище Ступи;
із заходу від села Кваси, через полонину Менчул повз літній стаціонар біологічного факультету Львівського університету, старою австрійською дорогою північним схилом гори Шешул (1689 м), через перевал і, нарешті, пологим західним схилом самого Петроса.
Кінцевий пункт сходження — залізнична станція в селі Лазещи-на. Зійти також можна двома шляхами:
на північний схід від найближчої до Петроса колиби серпантин-ною дорогою через присілок Козьмещик, де знаходиться ту-ристичний притулок та КПП Карпатського Національного при-родного парку;
на північ від згаданої колиби лісовою дорогою, яка виходить в Лазещині за півтора кілометра від залізничної станції.
Приблизна довжина — 50 кілометрів Тривалість — три дні.. Зупинятися на ніч можна в колибах.
ВАЖЛИВА ІНФОРМАЦІЯ
Вирушаючи у похід, повідомте про це аварійно-рятувальні пости.
Ясінянськии АРП базується у центрі селища, біля розвилки шо-сейних доріг, в приміщенні турбази «Едельвейс», телефон (03132) 4-23-23, командир поста Степан Робчук, стільниковий телефон (067) 79-57-444
Говерлянськии АРП (Лазещина) знаходиться на КПП Національ-ного парку, командир Дмитро Климпуш, стільниковий телефон (067) 94-71-492
МИНАЮЧИ КАЛЮЖІ ВІД ЛІСОВОЗІВ
Потік Лопушанка впадає у річку Лазещина на початку Ясіні, приблиз-но за півтора кілометра до центру се-лища (якщо їхати з боку Івано-Франківщини). Тут на шосейній дорозі є міст, і якщо ви діставалися автобусом, можна попросити водія зупинитися біля мосту (від вокзалу в Ясіні треба повертатися трасою кілометри чоти-ри). Дорогою вздовж Лопушанки ро-ків десять тому можна було проїхати легковим автомобілем на південь в бік Петроса аж до будинку лісорубів. Але внаслідок частих повеней та масо-вої вирубки лісу зараз у верхній час-тині цієї дороги можуть пройти ли-ше повнопривідні вантажівки та ще якісь УАЗи з асами за кермом. Відтак, добрих вісім кілометрів мандрівни-кам доведеться йти пішки, оминаючи вичовгані лісовозами баюри. Спершу повз садиби, а далі між прямовисним схилом зліва та потоком справа, який місцями заливає дорогу. Подолав-ши кілометрів п'ять, ви на-дибаєте напівзруй-новану дерев'яну споруду, а врешті-решт дійдете до моста, поряд з яким стоїть бу-динок лісору-бів. Від потуж-ної техніки довкола буває суцільне місиво з глини та тирси.
Далі слід рухатися строго на північ до полонини Печеніжеска. Орієнтир ві-рної стежки — молоді насадження злі-ва. Тут підйом робиться крутішим. Ви неодмінно зауважите велетенські, в два обхвати, ялини, що ростуть в цій части-ні лісу. На полонині декілька колиб з ко-шарами. Саме тут вартує заночувати.
Дістатися до полонини Печені-жеска можна й безпосередньо від вок-залу в Ясіні. Треба перейти колію, під-нятися стрімко вгору, пройти ґрунто-вою дорогою приблизно півтора кіло-метра повз садиби на південний схід, де збереглися руїни дзотів часів II Сві-тової війни. Від них повернути на пів-день та рухатися лісовою стежкою, що