Далі до південного заходу підіймається осьова, найбільш висока частина Українських Карпат - Полонинсько-Чорногірські Карпати. Вони витягнуті в загальнокарпатському напрямку на 210 км з середньою шириною 20 - 25 км. Ця частина Карпат включає Полонинський хребет, гірські масиви Свидовець, Чорногора, Гриняви та Буковинську Полонину. Орографічною віссю є Полонинський хребет, який поперековими долинами річок поділен на окремі масиви (Полонина Руна, Полонина Боржавська, Полонина Красна).

Найвища частина Українських Карпат - Чорногора - розташована між Чорною та Білою Тисою, верхов"єм Прута і Чорним Черемошем. Тут знаходиться найвища її вершина - гора Говерла (2061 м). Верхня частина Чорногірського масиву представляє собою велике плоскогір"є полонин, над яким возвишаються конусообразні вершини: Петрос - 2022 м, Ребра - 2001 м.

Далі до південного сходу, між Чорним та Білим Черемошем, розташовані Гринявські гори з осевим хребтом Пневе. Поміж річками Білим Черемошем, Путилой і Сучавой простирається Буковинська Полонина.

На півдні Українських Карпат розташован Раховський масив і Чівчинські гори. Ця частина гір характеризується крутими схилами, гострими гребнями гір і значною глибиною розтину.

В межах Карпатського складчатого гірського спорудження виділяється ряд структурно-фацальних зон: Скибова, Кросненська, Дуклянська, Магурська, Чорногорська, Свидовецька, Буркутська, Рахівська, Мармарошська, Пенінська. В геологічній побудові зон беруть участь шари мелового і палеогенового фліша, а в Чівчинських горах і Рахівському масиві (Мармарошська і Рахівська зони) з-під фліша виступають кристалічні сланці і мармури протерозоя. Фліш представлено перешаруванням пісчаників, аргіллитів, алевролитів, що грають неоднакову роль в побудові різноманітних структурно-фаціальных елементів. До складу нижньомелового фліша входять конгломерати, вапняки і мергелі.

Зовнішня смуга Українських Карпат представлена лускато-моноклінальними середньогір"ями і низькогір"ями та відповідає, як правило, Скибковій зоні. Ширина зони біля 40 км. В її складі виділяють Бескиди, Горгани і Покутсько-Буковинські Карпати. Кордон з Передкарпатським прогибом тектонічний і карпатські флішеві породи у вигляді луски насунуті на внутрішню зону прогиба. Складені складки верхньомеловими і палеогеновими піщано-глинястими флішевими відложеннями. Для морфоструктури Зовнішніх Карпат характерний розвиток довгих і вузьких лускоподібних надвигів, так званих скиб, що насунуті друг на друга з амплітудою до 13-15 км. В Бескидах і Горганах налічується 6-7 паралельних друг другу скиб, в Буковинських Карпатах їхня кількість збільшується до 8-9. Тут скиби стають вужче і відстань між ними зменшується. Виділені такі основні скиби (з північного сходу на південний захід): Береговська, Оровська, Сколевська, Парашковська, Зелемянковська, Ружанковська.

Закарпатська низменна рівнина обмежена на півночі гірською системою Карпат і Угорською низиною на півдні. В межах низини виділяються такі морфоструктури: Вигорлат-Гутинське вулканічне пасмо, Солотвинська (Верхнетисенська) і Чоп-Мукачівська западини

В межах Закарпатського внутрішнього прогиба важлива роль в формуванні окремих морфоструктур належить поперечним розломам. Найбільш великий з них Боржавський сприяв формуванню меридіональної частини хр. Тупого і вплинув на самостійний розвиток Солотвинської (Верхнетисенської) і Чоп-Мукачівської западин. В рельєфі їм відповідають Верхнетисенське низькогір’є і Чоп-Мукачівська низина.

В межах Солотвинської (Верхнетисенської) западини тривкі зниження почали виявлятися вже в олігоцені і досягли максимума в міоцені. В результаті прогибання в западині сформувався потужний (до 2000 м і більше) шар морських і лагунних середньоміоценових соленосних відкладень, зібраних в широкі положисті антиклінальні і синклінальні брахіскладки північно-західного простирання. Брахіантикліналі місцями ускладнені соляною тектонікою. Розповсюджен соляний карст, діапіри, відзначені деформації продольного профіля і зміна висот терас Тиси в районі г. Солотвино. Тривкі зниження западини на кордоні міоцена і пліоцена змінилися підняттям. В результаті цього рельєф почав піддаватися інтенсивним ерозійним процесам. Солотвинське (Верхнетисенське) низькогір’є з усіх боків оточено гірськими спорудами: Полонинським хребтом, Рахівським масивом, хребтами Тупим, Оаш, Гутий.

Чоп-Мукачівська западина почала прогибатися в пізньому міоцені — пліоцені і зниження продовжувались в антропогені. В голоцені зниження змінилися підняттям. Загальна потужність опадів досягає 2000 м. Для Чоп-Мукачівської западини характерний розвиток блокової тектоніки, що призвів до формування добре виявлених в рельєфі горст-антиклінальних морфоструктур.

Основна, західна частина Чоп-Мукачівської западини — рівнинна поверхня. На фоні одноманітної рівнини підноситься Берегівске вулканічне холмогір’є, що відповідає піднятому Берегівському блоку фундамента. Вулканічні виверження були віднесені до лінії викидів Берегівського підняття і відбувалися в середньому і пізньому міоцені. Холмогір’є складене в основному ліпаритами.

2.1. Місцезнаходження даних геооб’єктів.

Хребет :

Висота : 2061м

Говерла - найвища вершина і всієї України, знаходиться на межі ї та областей на масиві . Має конусоподібну форму. На схилах - форми плейстоценового зледеніння, каменепади. Бувають снігові лавини. Складається з пісковиків і конгломератів. Вкрита альпійськими луками, чагарниковими пустищами, подекуди - кам`яні осипища. Біля підніжжя - один з витоків , водоспад. Об`єкт туризму. Знаходиться у межах охоронної зони

Говерла, 2061 м - східний сусід Петроса, найвища вершина Чорногори та України. Орографічно Говерла є точкою сходження ліній хребтів: на захід, через перевал Германецький - в сторону Петроса, на північ, через пол.Гропу - на Козмєську і далі, до пер.Яблуницького (головний водоліл) і на південний схід, власне хребет Чорногора. Властиво, з Говерли починається основна частина Чорногори, яка тягнеться з північного заходу на південний схід одностайною, малорозчленованою лінією хребта, що формується вершинами Говерла, 2061, Брескул, 1911,5, Пожижевська, 1822, Данциж 1856, Туркул, 1933, Ребра 2001 (із східним відрогом - Шпицями 1863 і південно-західним відрогом Гутен Томнатеком, 2016), Бребенескул, 2036 (із східним відрогом - Кедроватим і південно-західним відрогом - Ламською 1817), Мунчель 1998 (із східним відрогом - Степанцем 1655), Дзємброня, 1877,