Відпочинок у Солотвині цілком доступний. Якщо ви взяли з собою намет, то його розміщення буде коштувати від 1,5 до 5 гривень за добу. Проживання у пляжних будиночках дорожче – від 17 до 50 гривень. Крім того, солотвинські мешканці радо запросять вас до себе на квартиру за 10 гривень.
Увечері любителі розважитися можуть завітати до одного із численних пляжних кафе, а дітвора – насолодитися каруселями, які працюють цілий літній сезон.

Влітку мало не на кожному будинку біля солоних озер висить табличка, про здачу кімнати. Знайома розповідала про "тьотю Лєну", у якої з сином жила років два тому. Нині у "тьоті Лєни" є місця щонайменше для кількох десятків бажаючих помокнути у ропі, їдальня. За грубими підрахунками, отримуючи з кожного за ніч по 15 грн., вона з сім’єю, з огляду на видатки, за сезон може зібрати до десяти тисяч доларів. Тому не дивно, що за останні два-три роки вся територія довкола озер обросла базами і будиночками, кафе й навіть атракціонами. Інша справа — екологічні та санітарні проблеми. Володимир Іваненко, зав. санітарно-гігієнічним відділом облСЕС каже, що 80% жителів Солотвина користуються водою з центрального водогону, бо колодязна солона. Проте до водозабору подає воду і так звана насосна №1, з якої, особливо влітку, коли падає дебіт води, потрапляє солонувата вода. Санепідемстанція влітку навіть призупиняла роботу цієї насосної. Тому пришкільні табори у солотвинських школах влітку не працювали. Планують полагодити старий водозабір і відключити насосну №1.
Каналізація у Солотвині, кажуть, непогана, працюють очисні, але найбільша проблема — зона відпочинку біля озер і самі озера. Вони невеликі і не проточні, а відпочиваючими там аж кишить і багато з них використовують озера… як туалет. Туди ж, за словами обласних екологів, багато баз повиводили свої каналізаційні труби. Дякувати Богу, концентрація солі у воді і на прибережній смузі така, що ніякі патогенні мікроорганізми не виживають. Але це не означає, що так буде завжди. Торік весною це питання серед інших "солотвинських" піднімалося на колегії ОДА, відтак скооперували власників баз на спорудження каналізаційних мереж. Зараз вони рапортують про стовідсотковий лад, хоча спеціалісти до цього ставляться скептично.

Інша справа з базами — їх забудовували без Генерального плану селища і Генерального плану розвитку курорту місцевого значення. Дозволи на будівництво, за словами пана Іваненка, видавалися без урахування рекреаційного навантаження. Тепер Генплани нібито вже є, але на комплексну експертизу в Закарпатську обласну службу інвестиційної експертизи їх поки не дали. Кажуть, нема грошей.

За словами, всі зимові сходження із Заросляка здійснюються східним плечем, а підйом через Говерлянку вважається чи то просто довшим, чи навіть більш небезпечним після сильних снігопадів. Від Заросляка йдемо за помаранчевим маркером і досить швидко виходимо із зони лісу. Повертаємо на Пн-Зх і виходимо до початку підйому на ребро. Після цього завертаємо майже на 90 і рухаємося вгору по ребру. Далі нас чекає довгий підйом некрутим сніжним полем з поступовим набором висоти. Залежно від попередніх погодних умов глибина снігу тут може сягати 1,5 метра, що вельми ускладнює пересування. Орієнтування спрощується тим, що з обох боків ребро закінчується крутими спусками, відтак, якщо ви втрапили на крутий спуск в напрямку руху, це значить, що ви або занадто сильно забрали на Пн-Зх, або ж, навпаки, на Пд-Зх. Універсальний орієнтир підйому – по градієнту вгору :). Десь через 40–50 хв – крутий злет – фактично це вихід до т.1 на мапі і фотографії. Досить часто цей підйом вкривається кригою, тому його потрібно проходити в кішках і з льодорубом, або ж організовувати перила для людей без кішок. Після виходу на ребро ви обов'язково потрапляєте на пологе поле, встелене крупним камінням, вмерзлим у ґрунт. За досвідом багатьох сходжень, це каміння не замітає навіть у найсильніші снігопади. Рухаємось кам'яним полем, трішки забираючи праворуч (південним схилом східного ребра). У кінці ребра починається крутий підйом на купол гори. Цей маршрут на мапі позначено товстою червоною лінією; синім пунктиром – орієнтовний шлях руху 31.12.2005.

Мапа сходження. Підйом позначено синім пунктиром вздовж червоного маршруту, спуск – синій пунктир через водоспад. Жовтий колір – шлях підйому

Маршрут підйому 31.12.2005. Вид на Говерлу з Глобусу зранку.

Чого варто очікувати від Говерли

У цьому розділі я спробую розглянути небезпеки, які таїть Говерла. Щоб, з одного боку, ніхто не нехтував складністю цієї гори, з другого – щоб не було беззсмістовного страху перед нею і напутніх благословень зі звертанням "самогубці". Прошу досвідчених людей скорегувати або ж доповнити ці роздуми, щоб вони відповідали дійсності.

Небезпеки:

Лавини – тут може зарадити лиш уважність і світла голова керівника, який вибирає шлях.

Схили – зледенілі, тому всі учасники повинні мати льодоруби та кішки і вміти ними користуватись (згоден, звучить смішно, але я на власні очі бачив людей, які вміли використовувати льодоруб виключно, як лижну палицю).

Різка зміна погоди – в жодному разі не можна розраховувати на гарну погоду, а відтак потрібно бути готовим рухатись довго при штормовому вітрі зі снігом і на сильному морозі. Тому комплект одягу має забезпечувати повноцінний захист усіх частин тіла. ()

Довгі блукання, які можуть призвести до сильного переохолодження. Більшість смертей у