розчленоване глибокими щелинами й долинами на окремі масиви (Чатирдаг , Демерджі-Яяйла , Карабі-Яяйла) та хребти . У вапняках , з яких складаються яйливські масиви, широкого розвитку набули карстові форми рельєфу: на поверхні — (527м) . Південний схил пасма утворює смугу Південного берега Криму, для рельєфу якого характерна гірські амфітеатри , зсуви , нагромадження скель (хаоси) , подекуди — виходи вулканічних порід — лаколіти (Аюдаг, г. Кастель та ін.), давньовулканічні масиви (Карадаг). З півночі Головне пасмо оточене смугою передгір'я , що складається з двох куест — Внутрішнього пасма Кримських гір (вис. До 738м, г. Кубалач) та Зовнішнього пасма Кримських гір (вис. До 344м). У геологічному відношенні Кримські гори являють собою великий антиклінорій , що є частиною Альпійської геосинклінальної (складчастої) області.
Ядро його складається з дуже дислокованих і метаморфізованих осадочних порід мезозою — глинистих сланців , пісковиків , конгломератів і вапняків , у будові північного крила антиклінорія беруть участь мезозойські й кайнозойські відклади — глини , мергелі , вапняки
Клімат Кримських гір змінюється від субтропічного з м'якою зимою і жарким посушливим літом на Пд. Березі Криму (пересічна т-ра січня –(-1, +4° липня +24°) до прохолодного , вологого , з сильними вітрами на яйлах. Річки короткі , з нерівномірним стоком; значні запаси підземних вод , в основному карстових вод. У передгір'ях переважають карбонатні чорноземи й дерново-карбонатні ґрунти , на схилах Головного пасма — гірсько – лісові бурі й гірські коричневі ґрунти , на яйлах — гірсько-лучні чорноземоподібні та гірські чорноземи. Схили Головного пасма вкриті дубовими , буковими і сосновими лісами , на яйлах — лучно-степова рослинність , у передгір'ях — лісостепова . На півенному березі поширені ксерофітні ліси та чагарники (дуб пухнатий , сосна кримська , ялівець високий , кевове дерево); Місцями — вічнозелена рослинність . Поширені паркові насадження з кипариса , кедра , магнолії , платана та інші . Всього лісами в Кримських гір вкрито 336 тис . Га , в них нараховується понад 2200 видів рослин , близько 10% з них — ендеміки (клен Стевена , глід Пояркової та інші) .
Гора Ай – Петрі
Для Криму характерна вертикальна зональність. Від краю т.га Чорного моря до висоти 350-400м на південному схилі головного хребта простягається пояс яловцево – дубових лісів , основними лісоутворювальними породами яких є дуб пухнастий і овець високий.
Яловець — вічнозелений куш, або деревце 4-6м заввишки . Хвоя його колюча , з восковою поволокою . Плоди ялівцю називають шишкоягодами . Визрівають вони на другий рік . Ягодами ялівцю живляться птахи . Яловець — фітонцидна рослина.
Постійним супутником дубово – ялівцевих лісів є суничних дрібноплодий . Це невелике дерево маг цікаву біологічну особливість — маг щорічно міняє кору . Під корою , що відшарувалася , видніє шовковисто – зелена молода кора , яка поступово жовтіє , потім стає жовтогарячою , поки , нарешті , не набуває червонястого кольору , який зберігається від пізньої осені до літа . Одночасно з корою суничник скидає і листя , т. на цей час на молодих пагонах уже розгортаються нові листки , тому дерево завжди покрите листям. З біло-жовтих квітів, що розкриваються навесні , утворюються круглі червонясті їстівні плоди, що визрівають у червні . Вони віддалено нагадують суниці, солодкуваті, т. не смачні . З них можна варити варення. Суничник дрібноплодий, як рідкісна рослина, внесена до Червоної книги України і повинна охоронятися.
Серед кущів приверне увагу чист кримський, або кам'яна троянда. Це невисокий (40-80см) пахучий кущ з красиво опушеним сріблястим листям і великими лілово-рожевими квітками, що нагадують квітки шипшини. З молодих стебел і листків цієї рослини добувається ароматична камедь — ладан , що використовується в парфюмерії і медицині . Загальна площа близько 3 кв. км; пересічна глибина 0,1 – 0,5м, максимальна – 1 м. Береги низовинні, рівні, з похилом до моря. Пересічна солоність 19‰, за сезонами вона дещо коливається. Під дією західних і східних вітрів спостерігаються відповідно нагони і згони води. Біля берегів Карлавські Сиваші заростають водяною рослинністю.
Перекопські озера являють собою мілководні водойми видовженої форми з урвистими берегами, лежать вони нижче рівня моря від 0,1м до 4,5м. Шар ропи в озерах навесні становить 0,7 – 1м, восени він зменшується до 0,1 – 0,3м. Влітку деякі озера пересихають, і їх дно вкривається щільним шаром солі. Головним джерелом поповнення озер ропою є поверхневі та підземні води, що виходять з берегових схилів і на дні води. За складом ропи Перекопські озера поділяють на хлоридні (озера Старе, Красне, Киятське, Кругле, Кирське та т.реджу) і сульфатно-хлоридні (Кирлеутське, Пасурман, Чайка). Влітку внаслідок великого випаровування концентрація солей в ропі Перекопських озер досягає 21 – 28%.
Євпаторійські озера . Живляться перважно за рахунок т.рених та фільтрації морських вод, частково – атмосферними опадами. Концентрація солей у воді досягає влітку 100-200‰, дещо нижча вона в озері Сасик (до 90‰). У Євпаторійських озерах у зв’язку з високою концентрацією солей відбувається природнє осідання кухонної солі (в деяких озерах – у спеціально обладнаних басейнах). Дно Євпаторійських озер вкрите товщею донних відкладів (до 12м), предоставлених чорними мулистими відкладами у верхньому шарі, нижче – сірими та сталево-сірими, іноді з блакитним відтінком мулами. Чорні