шарів — осадового, гранітного і базальтового; потужність коливається від 30-40 км (на рівнинах) до 60-80 км (у горах). Океанічна кора складається з 2 шарів — осадового і базальтового; потужність — 5-10 км.
Літосфера розбита на окремі блоки — літосферні плити, які рухаються по розплавленій астеносфері — прошарку верхньої мантії під літосферою. При сходженні плит земна кора зминається в складки або вигинається (разом з океанічною плитою), занурюючись під материкову плиту і розплавляючись в астеносфері.
При розходженні плит виникають розломи (рифти), через які виливається мантійна речовина, створюючи1 базальтовий шар земної кори океанічного типу.
Земна кора материкового типу більш давня, ніж теперішня океанічна кора. На материках є ділянки, де вік гірських порід, що складають земну кору, перевищує 3 млрд років. Вік океанічної кори — від 160-180 млн років і менше.
На суходолі і на дні океанів виділяють стійкі і рухливі ділянки земної кори. Стійкими ділянками є платформи (материкові й океанічні). В основному вони займають внутрішні області літосферних плит. Для платформ характерні повільні вертикальні коливання, тут не відбувається сильних землетрусів, немає діючих вулканів. У рельєфі платформам відповідають рівнини (суходолу і дна океану).
Рухливими ділянками земної кори є складчасті області. В основному вони розташовані по краях літосферних плит і є результатом зіткнення їх між собою. Для рухливих ділянок земної кори характерні інтенсивні тектонічні процеси, швидкі вертикальні коливання (землетруси), у ряді випадків — сучасний вулканізм. У рельєфі складчастим областям відповідають гори.
Рухливими ділянками слід вважати рифтові зони на дні океану, яким у рельєфі відповідають рифтові хребти з численними підводними вулканами, а також жолоби й острівні дуги, що утворюються при складній взаємодії материкової й океанічної плит.