Кадмій (Cd) є досить отруйною речовиною, незначні концентрації якої призводять до серйозних захворювань нервової системи, кісткових тканин, а тривала дія навіть до смерті. Тяжке кісткове захворювання, відоме в Японії як ітай-ітай, викликане хронічним отруєнням кадмієм (1956 р.), що знаходився в рисі, а рис накопичував цю речовину через забруднення відходами гірничодобувної промисловості, розміщеної навколо полів. У цих районах щоденно в організм людей потрапляло до 600 мкг кадмію. В природне середовище кадмій надходить переважно в результаті антропогенної діяльності - під час видобування й переробки металоносних корисних копалин, згорання деяких палив, спалювання побутових відходів на звалищах, а також із промисловими стічними водами. Потрапляючи в ріки, кадмій далі виноситься в море, де накопичується в морських рослинах, планктоні, кістках риб. До речі, морські фосфорити, як і добрива, що з них виготовляють, містять підвищену кількість кадмію, а це призводить до його накопичування в ґрунтах, куди вносять добрива.

Ртуть (Hg) є дуже отруйною речовиною. Особливо токсичними є органічні сполуки ртуті: метилртуть, етилртуть тощо. В організмі людини, потрапляючи в кров, ртуть циркулює і, з'єднуючись з білками, частково відкладається в печінці, селезінці та тканинах мозку. Особливо небезпечні сполуки ртуті для грудних дітей. Характерні ознаки ртутного отруєння - поява по краях ясен синьо-чорної смуги, зниження працездатності, поганий сон, послаблення нюху, головний біль, тремтіння пальців. Ртуть, що потрапила в організм внаслідок разового отруєння, виводиться сечогінними засобами дуже повільно - протягом трьох-чотирьох місяців.

Обговорюючи шкідливу дію різних хімічних речовин на здоров'я людини та навколишній живий світ, варто звернути увагу ще на один факт. До впливу існуючих у природі здавна токсичних речовин усі організми були еволюційно підготовлені, бо пристосовувалися тисячі й тисячі років. А до дії нових, які людство почало у великих кількостях продукувати протягом останніх десятиріч, екосистеми еволюційно не встигли підготуватися. Ці нові токсичні речовини, що раніше не існували в природі, чужі всьому живому за своєю фізико-хімічною структурою. Вони не можуть перероблятися, розкладатися, окислюватися організмами, їх дія, а також вплив різних нових фізичних випромінювань, шумів, вібрацій призвели до виникнення невідомих раніше в природі генетичних, токсикологічних, алергічних, ендокринних та інших захворювань.
Такими небезпечними новими токсичними речовинами є поліхлоровані біфеніли, полібромовані біфеніли, поліциклічні ароматичні вуглеводні, яких нині виробляється близько 600 видів, нітрозоаміни, вінілхлориди (містяться в різних плівках, поліетиленових упаковках та трубах, пластиках). Більшість згаданих речовин е канцерогенними й впливають на генетичний апарат людини. Дуже небезпечно те, що прихований період захворювань через отруєння цими речовинами триває 10-15 років і більше.

Екологічні проблеми води на території України.
Безперервно погіршується якість поверхневих і підземних вод, зростає їх виснаження і забруднення. Кількість малих річок скоротилася сьогодні більш, ніж на 200 тис. Змінюється гідрологічний і гідрохімічний режим водних об'єктів (річок, озер, водосховищ, боліт, ставків), а також елементи водного балансу територій. Населенням і господарством України щорічно використовується близько 30 млрд.м3 води (така кількість води використовувалась в усьому світі у 1900 р. для потреб промисловості). Найбільшим споживачем води в нашій державі є промисловість (52% від загального споживання), на сільське господарство припадає 31%, в комунальному господарстві використовують близько 16%. Якщо врахувати потреби води на санітарні потреби, то виходить, що практично всі доступні для використання водні ресурси України вже практично вичерпані [4].
Доцільно зауважити, що Україна за кількістю води на душу населення належить до найменш забезпечених. У маловодні роки на одного мешканця нашої країни припадає усього близько 1000 м3 води. Це один з найнижчих показників серед республік колишнього СРСР і у 15 разів нижчий від норм Європейської екологічної комісії ООН.
Водна проблема в Україні загострюється забрудненням як поверхневих, так і підземних вод. За період 1990-1993 рр. у річки та водойми було скинуто близько 12 млрд. м3 забруднених стічних вод. При цьому промисловість скидає 63,4% стічних вод, сільське господарство - 16,6%, комунальне господарство - 19,5%, інші водоспоживачі - 0,5%. Основними забруднювачами є органічні речовини, сполуки азоту, важкі метали, феноли. Найзабрудненішими є річки басейнів Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дністра та ін. Концентрація токсичних, особливо органічних речовин у річках та водоймах перевищує допустимі рівні у 1,5 - 2 рази.

Джерела токсичного забруднення води.
Одним з найбільш шкідливих проявів антропогенного впливу на водні екосистеми та гідросферу в цілому є хімічне забруднення, яке може призводити до отруєння водного середовища та його живого населення. Серед хімічних речовин, що надходять у водойми із стічними водами (токсикогенним стоком) та атмосферними опадами, більша частина отруйна для гідробіонтів. Речовини, які проявляють таку дію, називають токсикантами, а сам процес надходження отруйних речовин у водні об'єкти - токсифікацією.
Токсичні речовини бувають природного походження і такі, що синтезовані людиною. Останні мають назву ксенобіотики.
Отруєна токсикантами вода із середовища життєзабезпечення перетворюється у середовище токсичне, тобто агресивне, вороже для нормального існування гідробіонтів. У такому середовищі перебіг біологічних процесів відбувається за новими закономірностями життя, розмноження і розвитку гідробіонтів. Істотно змінюються процеси формування і динаміка популяцій та структура гідробіоценозів.
Перелік ксенобіотиків, які надходять у водні екосистеми, з кожним роком зростає. За даними міжнародних природоохоронних організацій кількість синтезованих і виділених з природних джерел токсичних