В 1992 році в світі експлуатувалось 481 система збору біогазу із звалищ і вироблялось газу 5015 млрд. м3/рік. З них 175 установок знаходиться в країнах ЄС, в Америці – 264, в Австралії і Азії – по 4, в Африці –2.

Тільки 25-50% газу, зібраного на звалищах, використовується в комерції.

По даних Міжнародного енергетичного агентства загальна кількість установок, які працюють на звалищному газі, приблизно складають: пряме спалювання в котлах і печах – 110; комбінована виробітку тепла та електроенергії – 250; збагачення до якості природного газу – 10; інше – 30.

В Данії звалищний газ використовується на шести звалищах, середній їх виробіток 85 млн. м3/рік. В Бельгії один завод працює на звалищному газі потужністю 127 тис. м3/рік. В ФРГ звалищний газ використовується на 98 звалищних площадках із загальною продуктивністю 4000 млн. м3/рік. Основними напрямками його використання являється пряме спалювання (28%) і виробництво електроенергії (46%). У Франції експлуатується 9 установок на звалищному газі загальною продуктивністю 50 млн. м3/рік. При комерційному використанні всього потенціалу біогазу у Франції він здатний забезпечити 0,1% загального енергоспоживання країни. В Італії працює 13 установок на звалищному газі сумарною продуктивністю 38 млн. м3/рік. Видобуток звалищного газу являється обов’язковим по закону Італії.

Видобуток біогазу введено в Нідерландах в національну програму енергозбереження і в програму по відходах. З 1989 року спостерігається значний ріст кількості проектів по видобутку і використанню звалищного газу, збільшується і кількість видобутого газу (малюнок 1). В 1993 році потенціал звалищного газу у Нідерландах складав приблизно 760 млн. м3, з них 123 млн. м3 було видобуто і 85 млн. м3 використано в комерційних цілях. Звалищний газ видобувався на 26 звалищах, з них на 13 він уже комерційно використовувався: для виробництва електроенергії – 51%, підвищення якості до рівня природного газу – 39%, спалювання в котлах і печах – 10%. Після 2000 року в Нідерландах щорічно видобувають 200-265 млн. м3 звалищного газу.

У Великобританії звалищний газ використовується на 33 звалищних площадках загальною продуктивністю 178 млн. м3/рік: в котлах – 25%, печах – 30%, для виробництва електроенергії – 42%, опалення теплиць – 1%. В Швеції використовували біогаз 24 установки сумарною потужністю 60 млн. м3/рік і загальною тепловою потужністю 40 МВт: для виробництва тепла – 90%, виробництва електроенергії – 10%. У Швейцарії існує 7 установок, які використовують біля 9 млн. м3/рік звалищного газу. В Австрії звалищний газ використовує тільки одна установка.

Фактичне використання звалищного газу в ЄС складає 750 млн. м3/рік чи 8,5 процентів його потенціалу. Сьогодні кількість видобутого газу в ЄС достатня для забезпечення паливом 162 МВт встановленої потужності електростанцій (при ККД = 33%). В Канаді працюють 9 заводів, які використовують звалищний газ в кількості 26 млн. м3/рік звалищного газу.

Тенденція розширення збору і утилізації біогазу, який утворюється на звалищах, яка спостерігається у багатьох країнах, пояснюється двома основними причинами: склад ТПВ все в більшій степені сприяє утворенню біогазу; суспільство все терпеливіше відноситься до забруднення навколишнього середовища метаном, водами, які фільтруються у грунт, а також поганим запахом із звалищ.

Огляд технології збору і використання звалищного газу.

Найбільш поширена система видобутку звалищного газу складається із мережі вертикальних свердловин, зв’язаних разом горизонтальними трубами, які збирають добутий звалищний газ і передають його в обладнання для комерційного використання.

Всередині вертикальної свердловини, яка знаходиться в шарі ТПВ розміщена пластикова труба перфорована прорізами у вигляді щілин, шириною 3-6 мм від нижнього краю до відстані 3-5 м до верху насипу. Діаметр щілини – 0,6-1,2 м, глибина – мінімум 7 м і відповідає – 50-90% товщини шару ТПВ. Об’єм свердловини навкруг перфорованої збірної труби засипаний гравієм. Верхні 0,5 м свердловини ущільнені бетоном або глиною з метою попередження припливу атмосферного повітря у свердловину в виходу в атмосферу звалищного газу.

Свердловини можуть буритися, коли звалище повністю або одна з його секцій заповнена. Також свердловини можуть споруджуватись поступово, по мірі заповнення робочого звалища. В останньому випадку на звалищі встановлюються сталеві труби великого діаметру, в кожній з яких розміщена перфорована труба для видобування звалищного газу. Відстань між трубами заповнюється гравієм, обломками цегли. Після того як насипається шар звалища висотою 2-5 м, сталеві труби піднімаються, а після заповнення звалища вони забираються. Завдяки горизонтальним сполученням вертикальних свердловин в нижній їх частині видобуток звалищного газу може розпочатись під час заповнення звалища.

Радіус впливання свердловини для відкачування звалищного газу змінюється в межах 8-80 м із середнім значенням 30-35 м. Відстань між свердловинами не повинна бути меншою подвійного радіуса впливу. В залежності від місцевих умов швидкість відкачування звалищного газу з однієї свердловини – від 5-50 до 250 м3/рік.

Коли система збору газу установлюється, при заповненні звалища надають перевагу мережі горизонтальних труб для його відкачування. Горизонтальні системи для видобутку звалищного газу можуть бути розміщенні в поверхневих частинах звалища під верхньою частиною засипаних відходів, так як звалищний газ переміщується по напрямку до поверхні звалища. На глибоких звалищах для збільшення впливу всмоктування сумісно використовувати вертикальні свердловини і горизонтальні труби, якщо масив звалища має поверхневе покриття; можуть бути встановлені також системи поверхневого збору.

В