Для здійснення гідророзриву із свердловини піднімають НКТ та інше глибинне обладнання, шаблонують експлуатаційну колону, спускають НКТ разом з пакером, здійснюють опресовку НКТ і пакера.

Рідина-пісконосій повинна бути сумісною із пластовими флюїдами, мати здатність утримувати пісок, погано фільтруватися через поверхню тріщини, не горіти, бути доступною і недорогою.

Утворення нових тріщин або розкриття існуючих можливе при умові, що створений в пласті тиск при нагнітанні рідини з поверхні, повинен бути більшим від гірського тиску, а для створення нових тріщин – ще й міцності порід. При утворенні нових тріщин спостерігається різке зменшення тиску на гирлі свердловини (на 3-7 МПа), якого інколи можна й непомітити.

Розкриття існуючих тріщин відбувається при незмінному тиску або при його незначному збільшенню. В обох випадках спостерігається ріст коефіцієнта приймальності свердловини Кпр, який після гідророзриву пласта повинен збільшитись не менше, ніж в 3-4 рази, що вважається критерієм можливості скріплення тріщин піском.

Тріщини при ГРП в неглибоких свердловинах (до 900 м) мають горизонтальну орієнтацію, а в глибинах – вертикальну або похилу, близьку до вертикальної. Розвиток тріщин відбувається в такій площині, де є найменші сили опору, або в тих місцях, де присутній найменший гірський тиск.

Тиск розриву пласта Рр є найважливішим параметром гідророзриву пласта. Досвідом встановлені, що його можна оцінити за величиною гірського тиску (приблизно 0,8 Рг). Оскільки Рр залежить від напруженого стану порід, який визначається не лише глибиною залягання, то його оцінка є дуже ненадійною. Найкраще можна прогнозувати Рр методом, що ґрунтується на поєднанні промислового досвіду ГРП в свердловинах даного регіону, з дослідженням приймальності тієї свердловини, в якій передбачається розрив.

Для нагромадження промислового досвіду в кожній свердловині, де проводиться ГРП, необхідно визначити тиск на вибої Рвиб. При найменшій подачі насосного агрегату, яка дорівнює 225 м3/д , тиск на вибої Ррп, який відповідає двадцятикратному збільшенні коефіцієнта приймальності свердловини і максимальний тиск на вибої Рmax, досягнутий при гідророзриві пласта.

Для Прикарпатського регіону встановлено, що Ррн=1,15Ро, Рpmax=1,22Po, Рpmax/Ррн=1,06.

Суть гідроструминної перфорації полягає в тому, що на пласт, в якому необхідно одержати канал через спеціальну насадку перфоратора з великою швидкістю направляється піщанко-рідинний струмінь. Останній, виходячи під високим тиском із вузького отвору (сопла) за рахунок абразивної і гідромоніторної дії на протязі кількох хвилин створює в обсадній колоні зв’язок між стовбуром свердловини і пластом.

Віброобробка вибоїв свердловини здійснюється за допомогою спеціальних гідравлічних машин-вібраторів. Суть відброобробки полягає в створенні коливання тиску різкої частоти і амплітуди шляхом різних змін втрати рідини, яка проникає через вібратор приєднаний до НКТ, спущений в свердловину.

4) Комплексна дія. Методи комплексної дії на ПЗП мають в собі елементи хімічної, фізичної і механічної дії. Застосовується в складних гірничо-геологічних умовах, де проявляється одночасно декілька факторів, які погіршують фільтраційні властивості пласта. До них відносяться:

- термокислотна обробка – це дія на ПЗП кислотою, нагрітої за рахунок теплового ефекту екзотермічної реакції літологічного магнію з соляно-кислотним розчином.

Для проведення термокислотної обробки застосовують спеціальні реакційні наконечники(термореактори), які являють собою перфоровану трубку, в яку завантажують магній у вигляді стружки, стержнів чи брусків.

- внутршньопластова термохімічна обробка комплексно поєднює в собі елементи гідравлічного розриву пласта з солянокислотної і теплової обробок. Суть обробки полягає в тому, що по технології гідравлічного розриву в пласті створюється тріщини, які заповнюються гранулами магнію, або їх суміші з піском, з наступним розчиненням магнію соляною кислотою при проведенні СКО.

- термохімічна дія на ПЗП полягає в детонації на вибої свердловини заряду, який спускають на електрокабелі. Час згоряння регулюється і може продовжуватися від кількох хвилин до долі секунди. Інтенсивність процесу змінюється в залежності від маси спалюваного заряду (від 20 до 500 кг).

6.3 Вибір раціонального способу для умов покладу

Для проектування заходів по підвищенню продуктивності газових свердловин на Більче-Волицькому газовому родовищі я вибираю свердловину № БВ_516. Оптимальний спосіб для підвищення продуктивності буде хімічний спосіб, так як у породах є великий вміст карбонатних цементів (15 %).

Доцільно, як на мою думку буде використати спирто-піно-кислотну обробку пласта.

6.4 Вибір свердловини і встановлення черговості проведення запроектованих робіт

На Більче-Волицькому газовому родовищі пропонується провести соляно-спирто-пінокислотну обробку (СПКО) в свердловині № БВ-516 для підвищення її продуктивності. СПКО дозволить збільшити дебіт свердловини.

Вибраний саме цей метод інтенсифікації через склад і властивості порід-колекторів. СПКО застосовується через великий вміст карбонатів у породі від 12 % до 42 %.

Для проведення інтенсифікації вибрана свердловина № БВ-516, оскільки вона при пластовому тиску 3,27 МПа має дебіт 1,9 тис.м3/д. Сусідні свердловини по цьому є горизонті із відповідними тисками мають набагато більший дебіт.

Перед початком проведення робіт по інтенсифікації встановлюється черговість запроектованих робіт (якщо проводиться на більш ніж одній свердловині). Отож першою свердловиною в якій буде проводитись СПКО буде свердловина № БВ-516.

6.5 Технологічні і технічні розрахунки параметрів запроектованого способу. Вибір робочих матеріалів, реагентів і обладнання.

На свердловині № БВ-516 Більче-Волицького газового родовища горизонту НД-10 для проведення СПКО пласта використовують наступні дані (табл. 6.1):

Таблиця 6.1 – Вихідні дані для розрахунку СПКО для свердловини № БВ_516.

№ п/п | Найменування | Величина

1 | 2 | 3

1 | Глибина свердловини, Н,