1.5 Методологічні підходи до розробки стратегічних планів розвитку територій

Стратегічне планування розвитку території – це алгоритм системного управління реалізації стратегічного плану для створення якомога кращого майбутнього територіальної громади. Це творчий процес здійснення найважливіших заходів реалізації стратегії.[6]

Кожна стратегія економічного розвитку спрямована на те, щоб:

1. Створити якісні робочі місця для місцевого населення. Метою планування розвитку економіки й зайнятості є створення робочих місць для постійних жителів регіону їхніми ж силами.

2. Забезпечити економічну стабільність у конкретному регіоні. Економічний розвиток буде успішним лише тоді, якщо громада вчасно подбає про задоволення усіх потреб бізнесу ( тобто це земля, фінансування, робоча сила, інфраструктура, технічна допомога). Якщо громада хоче створити й зберегти робочі місця, вона повинна тримати всі свої економічні ресурси й соціально – економічні дані впорядкованими.

3. Створити диверсифіковану економічну базу. Жодна громада не застрахована від нестабільності на ринку праці. Незалежно від того, чи в місцевій економіці переважають складні чи прості технології, ця економіка повинна мати широку базу, щоб безперервно забезпечувати робочі місця для місцевого населення [3].

При цьому, однією з основних складових процесу складання стратегій розвитку є обов’язкова участь у ньому усіх активних та зацікавлених представників громади. Розроблена таким чином стратегія відображає інтереси усіх громадян, а тому сприймається громадою як “своя”. Застосування цього визнаного механізму “партисипативної демократії” при розробці стратегій розвитку територій дозволяє забезпечити ефективність їх реалізації [4].

Для окреслення відмінностей у підходах щодо місцевого розвитку, що традиційно склалися і застосовуються в багатьох регіонах України

(традиційний підхід) та тими, які можуть бути реалізовані із застосуванням стратегічного планування (стратегічний підхід) нижче наводимо таблицю порівняння підходів до управління розвитком території за рядом параметрів.

Основні особливості формування стратегічного плану:

1. Стратегічний план не містить детальних вказівок (завдань) кому, що, скільки і для кого робити і, крім того, не є вичерпним, тобто не містить розділів по всім галузям виробництва і сферам економіки. Він є планом дій по досягненню ретельно відібраних і схвалених територіальною громадою цілей. Кожний проект або програма, що потрапили в план (інвестиційного, організаційного, юридичного або інформаційного характеру), містять індикатори, що дозволяють вести моніторинг і оцінювати успішність реалізації й ефект (вплив на рівень і якість життя в регіоні).

2. Стратегічний план не є документом обов'язково довгострокового планування. Всі заходи, що потрапили в нього, потребують реалізації. Слово "стратегічний" у даному випадку означає не довгостроковість, а важливість, підкреслюючи той факт, що план не є документом, що охоплює все, а стосується тільки стратегічно важливих проблем, для рішення яких пропонуються найбільш необхідні дії.

3. Стратегічний план не є законом. Стратегічний план являє собою договір, у якому різноманітні гілки влади, підприємницькі структури, конфесії, громадські організації, політичні партії та ін. беруть на себе зобов'язання по спільному просуванню прийнятих або найбільш важливих стратегічних проектів і інших заходів [10].

Головні завдання регіонального стратегічного планування:

формулювання бачення майбутнього стану регіону та визначення його місії;

проведення діагностичного аналізу його сучасного стану;

виявлення головних проблем та стратегічних цілей розвитку регіону;

визначення першочергових цілей та завдань щодо їх досягнення;

обґрунтування шляхів реалізації стратегії.

Основні принципи розроблення стратегії:

соціальна спрямованість розвитку, пріоритетність інтересів населення та екологічних критеріїв для підвищення якості життєвого середовища та добробуту людей;

демократичність – орієнтація на врахування і взаємоузгодження інтересів всіх членів територіального громади, інших суб’єктів розвитку регіону;

самостійність – визнання органом місцевого самоврядування своєї відповідальності за розроблення і реалізацію стратегії;

партнерство – міжсекторне співробітництво (у т.ч. й спільне фінансування) у розробленні та реалізації стратегії;

об’єктивність – дотримання адекватності цілей та ідей реальним можливостям їх ресурсного забезпечення;

сталість – ефективне використання ресурсів регіонального розвитку з урахуванням інтересів всіх соціальних груп та майбутніх поколінь;

системність – виявлення, врахування та ефективне використання реально існуючих взаємозв’язків міст з оточуючими населеними пунктами для системного вирішення спільних проблем їх розвитку;

етапність – обґрунтування, за певними критеріями, раціональної черговості реалізації стратегії;

ефективність – першочергова реалізація заходів, що забезпечуватимуть максимальний соціальний, економічний та екологічний ефект;

спадковість – пріоритетність еволюційного шляху розвитку регіону, збереження його природної та культурної самобутності, позитивних господарських та культурних традицій населення;

адаптивність – сталість принципових вирішень стратегії при

можливих змінах умов її реалізації [21].

Рушійною силою процесу стратегічного планування є робоча група, створена з представників усіх найвпливовіших секторів територіальної громади: місцевого уряду, бізнесових кіл, впливових громадських та релігійних організацій, політичних партій різного спрямування, знаменитих та впливових особистостей тощо.

Стратегічне планування розвитку територіальної громади повинно опиратися на активну участь громадян, яке дозволяє об’єднати інтереси різних груп громади та дає відчуття приналежності до майбутнього [5].

Стратегічне планування регіонального економічного розвитку має ряд переваг в порівнянні з традиційними формами планування.

По-перше – це дозволяє здійснити чітке формування заходів, конкретних програм, які забезпечать економічний розвиток регіону.

По-друге, планування певних дій та заходів здійснюється з відома всієї територіальної громади і відображають інтереси більшості її членів, а не певних політичних чи владних структур.

По-третє, більшість дій та заходів плану формулюється так, щоб їх можна було виміряти кількісно, що забезпечує можливість контролю виконання запланованого.

По-четверте, формування стратегічного плану відбувається таким чином, що забезпечує можливість гнучких підходів та оперативного реагування у випадку відхилення отриманих