Геологічна будова газових родовищ зовнішньої зони Передкарпатського прогину та їх географо-економічна характеристика (на прикладі Орховицького газонафтового родовища)

1 Географо-економічна характеристика Орховицького родовища

Орховицьке родовище газу і конденсату розташовано на території Самборського району Львівської області України (рис. 1.1).

В результаті проведених на площі сейсморозвідувальних робіт, пошуково-розвідувального буріння та геофізичних досліджень свердловин, вивчена геологічна будова всього комплексу осадових порід, встановлена промислова газоносність нижньосарматських та гельветських відкладів, вивчено поширення покладів газу та конденсату по розрізу і площі, отримані геофізичні підрахункові параметри для визначення запасів об’ємним методом.

Орховицьке родовище відкрите в 1997 році в процесі буріння свердловини №1-Орховичи за геофізичними рекомендаціями, яка дала промисловий приплив газу з горизонту НД-16.

Орховицька площа, як відмічалося вище, розташована на території Самборського району між населеними пунктами Судова Вишня, Мостиська. Найбільш великими населеними пунктами є Львів, районні центри міста Самбор та Стрий. Населені пункти пов’язані між собою сіткою асфальтованих та гравійних доріг. Найближча залізнична станція Судова Вишня, яка розташована в 10 км. від площі проведених робіт.

В економічному відношенні район, що описується, характеризується розвинутою промисловістю та сільським господарством. Основні промислові підприємства зосереджені в районних центрах. В Дрогобичі знаходиться нафтопереробна, гірськохімічна, машинобудівельна, легка та харчова промисловість. В районі розвинута газова промисловість, є

Рисунок 1 – Оглядова схема карпатського нафтогазоносного регіону (використана побудова А.В. Локтєва)

організації по добутку та транспортуванню газу.

Клімат району помірно-континентальний, середньорічна температура повітря плюс 7-8 0С, середньорічна кількість осадів 700-800 мм, більша частина яких випадає весною та осінню, сніговий покров лежить з листопада по березень місяць.

Стратиграфія

Гірські породи теригенного складу, макро- і мікрошаруваті, переважають у відкладах неогенової системи, а також у неокомському і сенонському відділах крейдової системи. У табл.1.1 наведено літолого-стратиграфічну схему Зовнішньої зони Передкарпатського прогину, складену А.В. Локтєвим [1] за матеріалами ІГГГК НАН України, УкрДГРІ, Стрийської і Самбірської НГРЕ. На даний час ця схема є найбільш повною, загальноприйнятою стратиграфічною класифікацією відкладів осадового чохла від ріфейської системи до антропогену. Із змісту табл.1.1 бачимо, що основні газові родовища, серед яких і Орховицьке, зосереджені в тонкошаруватих розрізах, і значні перспективи відкриття нових продуктивних покладів, приросту розвіданих запасів вуглеводнів у регіоні слід пов’язувати з крейдовими і неогеновими системами.

Слід зазначити, Передкарпатський крайовий прогин заповнений товщами нижньо- (аквітан - гельвет) та верхньоміоценових молас (тортон - сармат), які залягають відповідно на геосинклінальних флішових (крейдово-палеогенових) і платформених (рифейських, палеозойських, мезозой-ських) утвореннях. На цій підставі прогин поділений на Зовнішню і Внутрішню зони.

Флішовий крейдово-палеогеновий і моласовий неогеновий комп-лекси утворюють єдиний альпійський поверх із характерною лінійною складчастістю. Антиклінальні складки переважно перекинуті на пів-нічний

Таблиця 1– Літолого-стратиграфічна схема Зовнішньої зони Передкарпатського прогину (склав А.В. Локтєв за матеріалами ІГГГК, УкрДГРІ, Стрийської та Самбірської НГРЕ), 2003 р.

схід. Вони розбиті скидами, скидо-зсувами, підкидами, надвигами. Складки простягаються на значні відстані або за рахунок ундуляції шарнірів переходять одна в іншу, утворюючи лінії складок.

Зовнішня зона виникла на схилі платформи. Вона виповнена по-тужною неогеновою товщею, яка неузгоджено перекриває рифейські, палео-зойські та мезозойські породи.

Відклади рифею розкриті свердловинами у північно-західній частині Зовнішньої зони безпосередньо під міоценом. Вони складені червоними, бурими, сірими, зеленувато-сірими філітами, хлорито-серицитовими сланцями з тонкими прошарками кварцитів, кварцитоподібних алевролітів і кременистих аргілітів.

Палеозой представлено кембрієм, ордовиком, силуром і девоном. До кембрію віднесені сірі і чорні невапнисті і слюдисті аргіліти, які чергуються з прошарками кварцевих пісковиків і алевролітів. Силурійськими вважаються темні сланці, аргіліти, алевроліти, пісковики, мергелі, вапняки. Поширення девонських відкладів у вигля-ді строкатих аргілітів і пісковиків передбачається на південному сході прогину.

У складі мезозойської товщі виділено нижньо-, середньо- і верхньоюрські, нижньо- і верхньокрейдові відділи.

Нижньоюрські утворення потужністю біля 190 м розкриті св. І-Північні Мединичі, де вони складені перешаруванням кварцових, сірих, середньозернистих, вапнистих пісковиків і алевролітів, а у верхах розрізу - глинами і аргілітами з прошарками кам’яного вугілля.

В середньоюрськнх відкладах потужністю від 10 до 270 м за літологічним складом виділяють дві товщі: нижню (до 70 м), в основному піщану, і верхню (понад 200 м) аргілітову.

Верхньоюрський відділ охоплює доломітово-ангідритовий і вапняковий комплекси відповідно келовей-оксфордського кімериджтитонського ярусів.

Нижньокрейдовий відділ потужністю вздовж прогину від 80 до 200 м складений пісковиками, вапняками, глинами, аргілітами і гли-нистими алевролітами, а на північному заході в розрізі з’являються органогенно-уламкові, піщані і органогенно-детритові вапняки.

Верхньокрейдова товща найбільшу потужність (570-720 м) має на Угерському і Більче-Волицькому родовищах. Вона розчленована на сеноманський і туронський яруси та сенонський підвідділ, які складені пісковиками, алевролітами, аргілітами, мергелями, глинами і вап-няками.

Територія Зовнішньої зони, яка довгий час була сушею, у після-крейдовий час інтенсивно розмивалася, тому неогенові відклади, представлені тут гельветським, тортонським і сарматським ярусами, заля-гають на різновікових донеогенових породах - від рифею до крейди включно.

Гельветські утворення потужністю до 100 м мають незначне по-ширення, виповнюючи нерівності ерозійної поверхні. Вони складені кварцовими зеленувато-сірими, дрібно- і середньозернистими, слабозцементованими пісковиками з прошарками глин і у низах розрізу - конгломератів.

Тортонський ярус представлений баранівськими верствами, гіпсо-ангідритовим горизонтом тираської світи (нижній тортон) та косівською світою (верхній тортон).

Баранівські верстви потужністю до 30 м складено мергелями і глинами з прошарками пісковиків, туфогенних порід, рідко вап-няків.

Основним компонентом тираської світи потужністю до 40, рідко 80 -100 м, є сірі і голубовато-сірі ангідрити і глини з прошарками та прожилками гіпсу, кам’яної солі.

Відклади косівської світи – це сірі, темно-сірі вапнисті гли-ни і аргіліти з прошарками ясно-сірих вапнистих дрібнозернистих пісковиків і алевролітів, рідко мергелів