У Зовнішній зоні крім поздовжньої, інтенсивно проявилась і поперечна тектонічна зональність у вигляді, занурених і піднятих ділянок, часто розмежованих поперечними розломами (рис. 1.2). Зокрема, для заключного етапу альпійського тектогенезу особливо характерними були горизонтальні зсуви вздовж поперечних зон розломів, якими пе-реважно січуться донеогенові породи. В тортонський і ранньосарматський час відбулись зміщення поздовжніх розривів, головним чином Стебницького насуву.

Амплітуди зміщень фронтальної лінії цього надвигу вздовж

Стрвяжського, Дрогобицько-Щирецького, Стрийського, Покутського та

інших поперечних скидо-зсувів, за даними буріння багатьох свердловин,

досягають 1,5-2 км.

Структурна карта підошви Стебницького надвигу також підтверджує одночасність змі-щень по поздовжніх розломах і надвигоутворення. В місцях поширен-ня регіональних розломів Отебницький покрив зазнає різкого зану-рення і навіть рветься Краковецьким, Княжицьким, Ковалівським та іншими скидами, а з північного сходу його поширення на досить ве-ликій відстані обмежує Калуський розлом. Це доповнює набір фактів, які свідчать про тривалий і одночасний розвиток Стебницького надвигу з відкладанням тортонськнх і нижньосарматських осадків.

На структуру Внутрішньої зони впливали і блоки донеогенового фундаменту Зовнішньої зони. Крукеницький і Добромильський блоки, розмежовані Краковецьким і Княжицьким розломами, очевидно, зумовили формування Долинської і Підбузької депресій з найбільшими глибинами залягання і максимальними потужностями палеогенових відкладів. Крім того, в зонах регіональних поперечних дислокацій підзони Внутрішньої зони кулісоподібно замикаються, а в місцях їх перетину з поздовжніми розломами, за даними І.В.Кілина, відбувається розворот складок.

Газоносність стратиграфічного розрізу

Промислові газові поклади Зовнішньої зони приурочені до міоценових відкладів, а також до мезозойських ерозійно-тектонічних виступів, перекритих міоценовою покришкою. Часто масивні поклади газу зустрінуті в породах юри або крейди, існують в облягаючих їх гельветських та нижньотортонських пісковиках. З віддаленням від неогенової покришки вниз по розрізу скупчень газу в мезозойському комплексі не виявлено. Це пояснюється розчленованістю цих відкладів густою сіткою розривних порушень, які служили провідниками флюїдів.

Мезозойські поклади газу зосереджені виключно в північно-західній частині, хоча позитивні структурні форми по розмитій донеогеновій поверхні з хорошими колекторськими властивостями відкладів мезозою є і на решті території прогину (Дашавська, Болохівська, Калуська, Гринівська, Богородчанська та інші структури).

Деякі дослідники вважають, що Стрийська зона розломів (грабен) була перепоною на шляху міграції газу на південний схід. Таке положення, однак, не має під собою реальної основи, тому що в міоценовій товщі центральної і південно-східної частин Зовнішньої зони розкриті газові поклади.

Відповідно до структурної схеми, мезозойські поклади розташовані за межами поширення Стебницького надвигу, який сильно зрізає автохтонні міоценові відклади, особливо у центральній частині прогину. Тут лише в приповерхневій зоні надвигу потужність тортонських і нижньосарматських порід досягає 1000 – 1200 м. На решті те-риторії, перекритій надвигом, вона змінюється від кількох метрів 49 десятків, рідше сотні метрів. Місцями породи міоцену взагалі відсутні (свердловини 13, 14-Тростянець; 1-Дідушичі; 12-Назавизів; 2-Південна Гринівка; 34, 37 - 40-Богородчани-Парище та ін.), і мезозойські структури контактують з алохтонною товщею.

Відсутність надійної міоценової покришки, тривалий розвиток зовнішньокарпатського покриву, а також конседиментаційний розвиток розривних порушень в міоценовий час - все це призвело до руйнування газових покладів, якщо вони існували у верхах мезозойського розрізу. Газ часто мігрував у невеликі міоценові пастки, утворені завдяки незначному поширенні і раптовому виклинюванню пластів, і прошарків пісковиків.

На відміну від мезозойських, неогенові відклади газоносні на всій території Зовнішньої зони, але і в них понад 93 % початкових розвіданих запасів газу зосереджено у північно – західній частині зони площею 4670 км.2 і лише 7 % на решті території площею 5700 км2. Це закономірно: найбільші ширина зона і потужність неогенових відкладів у Зовнішній зоні виявлено саме на північному заході. Тут же у середині та верхах нижньодашавської підсвіти Крукеницького та Угерсько-Косівського блоків найбільше піщаного матеріалу.

Між Стрийською і Покутською поперечними дислокаціями ширина зони найменша, а неогенові відклади, в яких переважають глини, зрізані надвигом. Лише у вузькій смузі вздовж Калуського розлому потужність неогену місцями досягає 1500-2000 м.

Аналогічні зміни потужностей неогенових відкладів Угерсько-Косівського блоку відбуваються в межах поперечного Покутсько-Буковинського підняття вздовж Косівського і Ковалівського розломів; у Сторожинецькому блоці тортонські і нижньосарматські утворення невеликої загальної потужності вміщують незначну кількість піщаного матеріалу.

Більшість неогенових газоносних структур-пасток знаходиться перед фронтом Стебницького надвигу, а деякі частково або повністю перекриті ним. На цій підставі карпатські дослідники вважають площину надвигу місцем міграції флюїдів. Негативний вплив Стебницького надвигу під час його розвитку на умови збереження газових скупчень у мезозойських структурах центральної та південно-східної частин Зовнішньої зони був показаний вище. Стебницький надвиг екранує газові поклади в тортонських і сарматських відкладах. Про екрануючі властивості надвигу свідчить занурення газоводяних контактів вздовж покриву в Крукеницькому блоці (від 700 м. на Хідновицькому до 3800 м. на Залужанському родовищах), а також надлишкові тиски газоносних та водоносних пластів. Тут газоводяні контакти часто похилі і навіть занурені від склепінь в напрямку крил, і перикліналей підняттів. Отже, якби Стебницький надвиг складали проникні породи, газоводяні контакти були б горизонтальними або піднятими в його бік, а пластові тиски не перевищували б гідростатичних величин.

До